«Ekklisía. Призванные Богом» — новый проект Александра Болотникова
05.01.2017
Віряни Дубна долучились до Всеукраїнського флешмобу «Україна та світ святкують Різдво Христовe разом!» 
05.01.2017

Біблійні принципи Реформації в українському контексті

Що таке Реформація? Термін «реформація» походить з латинської мови (reformatio) і буквально означає «виправлення, перетворення, преображення», і стосується радикальних змін у всіх сферах життя людини і суспільства. Реформація XVI століття — це, перш за все, важливий етап в історії християнства, який безпосередньо стосується реформації традицій Римсько-католицької церкви, таких як авторитет Папи, спасіння на підставі добрих діл, індульгенцій, поклоніння Діві Марії, святим і мощам, таїнства, чистилище, молитви за померлих, сповіді священику, обітницю безшлюбності духовенства, чернеча система й використання тільки латинської мови в богослужіннях.

Протестантська Реформація сколихнула християнський світ, її прагненням було повернути християнство до принципів євангельської церкви. Як зазначає реформаторський богослов Джон Ханна, «Реформація була закликом повернутися до первісного християнства, спробою за допомогою оновлення та реформ позбутися зіпсованої віри Середньовіччя».

Початком Реформації прийнято вважати 31 жовтня 1517 року, коли католицький чернець Мартін Лютер прибив до воріт Віттенбергської церкви свої знамениті 95 тез. Ці тези в першу чергу стосувалися Католицької церкви, яка розкладалася й була просякнута корупцією, наживаючись шляхом продажу індульгенцій. Мартін Лютер, Джон Кальвін та інші очолили рух, який призвів до утворення численних протестантських церков і деномінацій.

Хвиля протестантської Реформації досягла й українського народу. Особливо яскраво духовні ідеї Реформації на євангельських засадах виявилися у творчості українського мислителя і поета Григорія Сковороди (1722-1794). Сковорода був сином пригнобленої України, з якою ділив свою особисту недолю як мандрівний проповідник і вчитель.

Саме біблійний фундаменталізм у творчості Григорія Сковороди відображав протестантську, реформаторську альтернативу як православному, так і католицькому богослов’ю. У своєму трактаті «Кільце» Григорій Савович пише: «Біблія є найдосконаліший і наймудріший орган… вона є аптека, набута Божою премудрістю, для лікування душевного світу, не виліковного жодними земними ліками… Зневажати Біблію означає мудрувати, ніби ми щось краще вигадали…».

Очевидно, що існує дуже яскрава типологічна близькість ідей українського мислителя з умонастроєм протестантських мислителів у прагненні змінити світський і релігійний світ на засадах біблійних цінностей, а не створенні якоїсь нової релігії або секти. Про це його молитви до Бога: «Призри, пожалуй, на весь сей земной клуб и на весь бедный род человєчій. Видишь ли, коль мучительным и бєдствєнным ересей, раздоров, суевєрій, многовєрій и разновєрій потопом волнуется, обуревается, потопляется!»

Як зазначає відомий історик євангельсько-баптистського руху Сергій Савинський, у Сковороді було видно «той ідеал людини, суворого християнина і неухильного поборника істини і правди біблійної». Таким чином, той ідеал багатої духом, чистої серцем і такої, що має Божий мир людини, до якого прагнув і сам Григорій Сковорода на підставі біблійних принципів, став передумовою євангельського пробудження в Україні.

Євангельському пробудженню українців передувало пробудження серед нащадків німців-колоністів на півдні України на початку ХІХ століття. За свідченням Савинського, «в реформаторських і деяких лютеранських колоніях пробудження духовного життя відбувалося в рамках офіційної церкви. У менонітських і частково лютеранських колоніях (Новий і Старий Данциг та ін.) пробудження призвело до створення нових громад, членами яких ставали тільки відроджені люди».

Утворився ряд євангельських напрямків, таких як штундизм, менонітське братство і перші баптисти. Євангельський проповідник Карл Бонекемпер так описує життя перших штундистських громад: «Наші штундисти завжди були ревними молитовниками в спільному богослужінні; крім того, вони збираються на годину (Stunden — штунден) в парафіяльному будинку або найчастіше заради зручності в двох приватних будинках. Я спостерігаю за ними і час від часу відвідую їхні зібрання. Під час зібрань будинок перетворюється в імпровізовану каплицю (Stundhaus — штундхауз). Я говорю не проповідь, а проводжу коротку душеопікунську бесіду і роз’яснюю уривки Святого Письма, орієнтуючись на рівень слухачів і докладаючи Слово Боже до повсякденного життя. Потім брати повчаються співами, які звеличують Спасителя, і усі чинно розходяться по домівках. Збираються зазвичай у неділю після обіду і ввечері».

Отож, під дією Духа Божого і Слова Божого на зрозумілій мові почалося євангельське пробудження на півдні України (Херсонська, Катеринославська, Таврійська і Київська губернії), яке мало величезний вплив на подальший розвиток євангельського руху в слов’янському контексті. Очевидно, що справжня Реформація, яка починається з серця людини, неможлива без дії Слова Божого, як написано: «Віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим.10:17). І тут особлива роль відводиться Біблійним товариствам, які самовіддано займалися перекладом Святого Письма на мови тодішньої Російської імперії, та книгоношам, які поширювали це Писання.

Про успіхи роботи Біблійних товариств у 1814 році знаходимо таке свідчення: «Прості і бідні люди, солдати, козаки, незаможні вдови, міщани, селяни і колоністи, ремісники і служителі бажали отримати Слово порятунку, усвідомлюючи, що вони можуть мати в ньому життя вічне. Люди… запалилися читати її (Біблію). Хто всім їм сказав, що така надзвичайна користь виходить від читання Біблії? Хто інший, як не Отець наш Небесний?».

500-річчя Реформації — це знаменна подія для всієї світової протестантської спільноти, в тому числі і для України. 26 серпня 2016 Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації». Це унікальна можливість донести біблійні принципи Реформації до свідомості українського народу.

Важливо не просто згадати історію Реформації, а й отримати духовні уроки для того, щоб кожна людина, кожна церква і вся наша «ненька Україна» змогли пережити відтворюючу і оновлюючу Реформацію під дією Слова Божого і Духа Святого.

У чому цінність Реформації для нас, євангельських християн-баптистів України? Ми не є прямими спадкоємцями Лютера або якоїсь лютеранської традиції, але ми маємо унікальний євангельський досвід пробудження українського народу в ХІХ-ХХ століттях. Тому віримо, що для того, щоб досягти справжньої духовності в житті сучасної людини, церкви і суспільства, необхідно осмислити і стверджувати фундаментальні біблійні принципи. Цими принципами є так звані п’ять «Sola», що означає «тільки», і саме вони є радикальними як в історії Реформації, так і для нас сьогодні.

Sola Scriptura: тільки Святе Письмо

Sola Scriptura — вчення про те, що Біблія є єдиним богонатхненним і справжнім Словом Божим, єдиним найвищим авторитетом у питаннях життя і віри.

Реформатори вчили про те, що тільки Слово Боже повинно керувати Церквою, а не папські і церковні магістеріуми і перекази. Цей принцип, «тільки Писання», знайшов своє яскраве відображення у Вестмінстерському сповіданні віри 1648 року, де написано: «Старий Завіт на івриті (який був рідною мовою ізраїльського народу) і Новий Завіт грецькою мовою (який під час написання був найбільш відомий народам) є богонатхненними (безпосередньо натхнені Богом), в усі часи зберігалися в чистоті виключно Божої турботою і провидінням, і тому є справжніми; тому у всіх розбіжностях, що стосуються віри, Церква повинна звертатися до них (Святе Письмо)». Для того, щоб більш ясно розуміти і застосовувати принцип Sola Scriptura («тільки Писанням»), необхідно розглянути такі поняття, як авторитетність і богонатхненність Святого Письма.

Відстоюючи авторитет Писання, реформатори вважали, що абсолютним авторитетом є не розум, не Папа Римський, не собори, а тільки Святе Письмо. Мартін Лютер стверджував, що «не існує на землі більш ясної книги, ніж Святе Письмо, яке в порівнянні з усіма іншими книгами — як сонце в порівнянні з будь-яким іншим джерелом світла».

Питання стосовно авторитету Святого Письма — це не щось другорядне, це питання авторитету і влади Самого Бога. Як зазначає богослов Найджел Камерон, «не буде перебільшенням сказати, що вся будівля християнського богослов’я спирається на авторитет Писання (або руйнується разом з ним), і саме Писання є джерелом будь-якого богословського судження». Авторитетність Писання абсолютна й унікальна, оскільки Святе Письмо свідчить саме про себе і має таку ж владу, за словами Жана Кальвіна, «як мали б слова Бога, якби Він безпосередньо говорив до нас».

Вчення про богонатхненність і абсолютний авторитет Святого Письма займає центральне місце в протестантському богослов’ї. Авторитет Святого Письма безпосередньо заснований на Божественній природі або богонатхненності Письма. У 2 посланні до Тимофія 2:16, сказано: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності…». Всі 66 канонічних книг Старого і Нового Завітів складають богонатхненну Біблію, в силу своєї природи, яка є «продуктом» дихання Бога.

Поняття «богонатхненне» буквально означає «Бог надихнув», тобто Бог видихнув Своє Слово і через певних людей передав для людства в письмовому вигляді (2Пет.1:20-21). Як зазначає відомий пастор-вчитель Джон Мак-Артур, «Бог настільки ототожнюється з Його Словом, що коли говорить Писання, значить, каже Бог (Рим.9:17, Гал.3:8)».

Це означає, що Біблія — це Велике «Слово Боже» (1Пет.4:11; Рим.3:2). Тому Святе Письмо «корисне», по-перше, в пізнанні Бога і Його волі. По-друге, Писання «докоряє» за неправильну поведінку або розуміння, вказуючи на гріх і приводячи до покаяння. По-третє, воно допомагає встати і відновитися в праведному способі життя людині, яка згрішила. По-четверте, Писання виконує виховну функцію, приводячи віруючу людину до духовної зрілості (2Тим.2:17).

Ясне розуміння цінності Святого Письма спонукало Мартіна Лютера та інших реформаторів зайнятися перекладом Біблії з давніх мов на зрозумілі розмовні мови. Реформація стала особливим часом, коли люди почали уважно читати і вивчати Біблію. З виникненням друкарства Біблія ставала все більш доступною для кожної людини. Завдяки Біблії відбувалося і має відбуватися духовне і моральне відродження не тільки середньовічної Європи, а й сучасного людства.

Sola fide: тільки по вірі

Sola fide — вчення про те, що спасіння і виправдання грішник отримує тільки по вірі в Ісуса Христа як Господа і Спасителя, ніякі діла або заслуги людини не можуть бути умовою його спасіння.

Вчення Реформації про те, що тільки вірою людина отримує виправдання і прощення гріхів, з’явилося в результаті болісних пошуків Мартіна Лютера відповіді на питання про те, «як же грішна людина може спастися?».

Проводячи більшу частину часу у сповіданні своїх гріхів, Мартін все більш і більш мучився докорами свого сумління, усвідомлюючи свою страшну зіпсованість і гріховність. Мартін Лютер розумів, що навіть за найменший гріх його чекає праведний Божий гнів і осуд (Рим.1:18). Одного разу, вивчаючи Послання до римлян, Лютер звернув увагу на те, що в тексті «Правда бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою» (Рим.1:17), мова йде про те, що грішник «буде врятований тільки повною вірою в Бога». Пізніше в своїх працях Лютер напише: «Я раптом зрозумів, що справедливість Божа — це та праведність, якою, по Своїй благодаті і милості, Він виправдовує нас, якщо ми віримо. І тоді мені стало здаватися, що двері відкрилися, і я увійшов на небеса».

Принцип «тільки вірою» полягає в тому, що грішник отримує виправдання тільки по вірі в Ісуса Христа як Господа і Спасителя (Матв.9:22, Мр.10:52, Лк.7:50, Рим.3:28, Гал.3:6,11). Це означає, що через Ісуса Христа Бог зараховує наверненому грішникові Свою праведність (Рим.3:21-24;4:5, 2Кор.5:21; Фил.3:8-9). Як зазначає реформаторський богослов Джоел Бікі, «відроджуючи грішників, Дух Святий дає їм руку віри, щоб вони могли прийняти Христову праведність для спасіння» (Ів.1:12-13).

Необхідно відзначити, що праведність по вірі є виключно Божим даром (Рим.3:24, Еф.2:8-9). Віруюча людина приймає цей Божий дар і насолоджується праведністю в Господі.

Ніякий «розмір» гріхів не може бути більшим від Божої праведності. Прийняття доктрини виправдання по вірі дає серцю людини радість і втіху. Життя виправданого грішника тепер полягає не в тому, щоб «заслужити» або «відпрацювати» спасіння, а в тому, щоби присвятити себе на служіння Господу і принести добрі плоди віри (Як.2:17-26). Думаю, що кожна відроджена людина може сказати разом з Лютером: «Віра дає мені Христа; любов, що виникає з віри, віддає мене всього моєму ближньому».

Sola gratia: тільки по благодаті

Sola gratia — вчення про те, що спасіння дарується грішникові тільки по благодаті і є незаслуженою милістю від Бога.

Вчення про спасіння «тільки по благодаті» нерозривно пов’язане з вченням виправдання по вірі. Грішна людина за своєю природою йде проти Бога і Його законів (Рим.3:23, Кол.1:21) і, відповідно, є перед Богом злочинцем, заслуговує Божої кари і суду (Як.2:10, Рим.3:19, Гал.3:10). Виходячи з такого стану, людина потребує Божої благодаті.

Божа благодать — це прояв любові і милості до зіпсованої гріхом людини, яка заслуговує тільки Божого гніву і суду. Бог святий і не може залишити гріх без покарання. Саме тому і потрібен був Спаситель, Ісус Христос, Який помер на хресті, і «в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його» (Еф.1:7). Вільям Ньюман, реформаторський баптист, говорив про благодать так: «Це нічим не обумовлена прихильність Бога… до людей, негідних цієї прихильності».

Порятунок є Божим даром, а не нагородою за заслуги. У Посланні до єфесян апостол Павло проголошує цей важливий принцип — «тільки по благодаті»: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Ефес.2:8-9). Отже, спасіння — це великий Божий дар, велика Божа милість для грішника, і кожна людина має потребу в ній.

Реформаторський пастор Джері Бріджес в своїй книзі «Благодать перетворює» пише наступне: «Якщо ви хоч скільки-небудь сподіваєтеся на власну моральну чистоту або духовну зрілість або вірите, що Бог визнає ваші добрі вчинки вашим власним внеском у спасіння, то замисліться: чи християнин ви? Я дуже добре розумію: комусь ці слова будуть здаватися образливими. Але нам слід дуже чітко усвідомити біблійну доктрину спасіння».

Завдяки благодаті віруюча людина отримує велику кількість Божих благословень. Саме благодать закликає нас до спасіння (Гал.1:15), здійснює відродження (Тит.3:5), дає виправдання (Рим.3:24), освячує (Євр.13:20-21) і зберігає нас для Божого царства (1Пет.1:3-5). Слава Богу за благодать, яка дає нам право перебувати в присутності Бога: «Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євр.4:16).

Тому нехай наповниться наше серце словами подяки за Божу благодать, подібно серцю Джона Ньютона, який написав чудовий гімн:

О, благодать, спасен тобой

Я из пучины бед.

Был мертв и чудом стал живой,

Был слеп и вижу свет…

Solus Christus: тільки Ісус Христос

Solus Christus — вчення про те, що тільки Ісус Христос є Господом і Спасителем для кожної істинно віруючої людини, Він — єдиний посередник між Богом і людиною.

Піонери Реформації високо звеличували Особу Ісуса Христа і Його унікальну роль у викупленні та спасінні грішників. «Тільки Христос», а це значить, як писав Лютер, «ніяка думка або проповідь не може ні охопити, ні вичерпати Христа — вічну Праведність, тому що навчитися цінувати Його — це вічний урок, який ми не зможемо засвоїти у всій повноті ні в цьому, ні в іншому житті».

Принцип «тільки Христос» тісно пов’язаний з ідеями виправдання вірою і спасінням по благодаті. Реформаторський богослов Бенджамін Уорфілд писав: «Спасенна сила віри полягає не в самій вірі, але у всемогутньому Спасителі, на Якого вона покладається… Спасає не просто віра, а віра в Ісуса Христа».

Особистість Христа — це центр протестантської, євангельської віри. Відомий реформатор Цвінглі так говорив про Христа: «Суть усієї Євангелії в наступному: Господь Ісус Христос, істинний Син Божий, відкрив нам волю Отця Свого Небесного, викупив нас Своєю невинністю від вічної погибелі і примирив нас з Богом».

Тільки Христос може захистити і врятувати людей від майбутнього Божого гніву (Рим.1:18). Слава Богу за унікальний засіб позбавлення від гніву — кров Ісуса Христа, розп’ятого і померлого на хресті за гріхи людей. У Посланні до римлян сказано: «Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров’ю Його ми виправдані» (Рим.5:9). Кров Христа — це кров «жертви примирення» (Рим.3:25), яка має силу відвернути Божий гнів, викупити гріхи і знищити провину грішної людини перед святим Богом.

Смерть Христа на хресті дозволила Богові відвернути Свій гнів від грішників, що вірять в Ісуса, і змилуватися над ними, залишаючись при цьому праведним і справедливим Богом. Тільки Бог гідний слави та подяки за великого Захисника і Заступника Ісуса Христа.

Слава Ісусу Христу, який з’єднує в Собі Великого Пророка (Втор.18:15, Ів.4:25-26), Священика (1Ів.2:1, Рим.8:34;16:26, Євр.8:1) і Царя (Ів.18:36, 1Кор.15:24-26, Кол.1:12-13). Маючи такого Господа, ми сміливо можемо сказати з апостолом Павлом: «Бо для мене життя — то Христос, а смерть — то надбання» (Фил.1:21).

Soli Deo gloria: тільки Богу слава

Soli Deo gloria — це вчення про те, що Бог відкриває Свою славу в усіх Своїх ділах, і найбільша відповідальність всього живого на землі — це прославляння і звеличення Його як Бога Слави і Царя Слави.

Реформатори сформулювали принцип «тільки Богу слава» у Вестмінстерському катехізисі так: «Основне призначення людини — прославляти Бога і вічно радіти в Ньому». Наше прославлення робить Його ні на йоту більш славним, ніж Він є у вічності. Як говорив Томас Уотсон, пуританин XVII століття, «Божа слава — це невід’ємна частина Божого єства: Він не може бути Богом без неї». Божа слава відкриває велич і досконалість Бога, які стають видимі у всіх справах Його творіння (Іс.44:23, Ів.12:28;13:31-32).

Споглядаючи досконалість і велич Бога, людина повинна схилитися перед Богом і віддати Йому честь, славу, хвалу і поклоніння. Які чудові Слова хвали і подяки Богові, які проголошує апостол Павло: «О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано? Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь» (Рим.11:33-36). Подібні славослів’я ми знаходимо і в інших текстах Святого Письма (Іс.6:3, Пс.72:25-28; 145:1-10; 150:1-6, Юд.24-25, Рим.16:25-27, 2Кор.13:13, Євр.13:20-21, Об.1:6).

Отже, наскільки відповідально ми ставимося до того, щоб прославляти Бога як нашими вустами, так і всім нашим життям? Прославлення Бога — це девіз усього християнського життя. Апостол Павло пише: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» (1Кор.10:31). Істинно віруюча людина разом з Джонатаном Едвардсом може сказати: «Найкращі моменти життя я переживав не тоді, коли отримав своє спасіння, а тоді, коли перебував у спілкуванні з Богом, коли бачив Його красу і славу… Я радію і томлюсь, очікуючи моменту, коли буду позбавлений себе, щоб наповнитися лише славою Бога і Христа».

Слава Богові за євангельське християнство, яке виросло на фундаментальних біблійних принципах: Sola Scriptura («тільки Писання»); Sola fide («тільки по вірі»); Sola gratia («тільки по благодаті»); Solus Christus («тільки Христос»); Soli Deo gloria («тільки Богу слава»). Саме ці фундаментальні біблійні принципи можуть сформувати духовно зрілу особистість, живу церкву і високоморальне суспільство. Нехай допоможе нам Господь зберегти нашу євангельську спадщину, проповідуючи Слово Боже і живучи в мирі, любові та святості.

Андрій Гренок

проректор Ірпенської біблійної семінарії

Джерело: ibs.org.ua

Ілюстрація

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *