17 учнів-дослідників релігії вивчали протестантизм в організованій Малою академією наук профільній школі (ФОТО)
17.07.2017
Понад 30 міст організували вуличні сімейні дійства у травні і червні
17.07.2017

Чим є Реформація для України: правовий погляд

На це та інші питання відповідає кандидат юридичних наук Олена Львова.

Олено, розкажіть, будь ласка, про своє навчання в університеті, аспірантурі на юридичних спеціальностях.

З підліткового віку я почала мріяти про юридичну діяльність. Надихнула мене на це дільнича інспектор міліції, яка дуже поважно й турботливо ставилася до важких підлітків, на противагу постійно критикуючим шкільним педагогам. В якийсь момент я захотіла бути такою, як вона: захищати людей у важких обставинах. Тому мріяла стати адвокатом у кримінальних справах.

В університет я вступила у 1992 р. на історичний факультет і через декілька років перевелася на юридичний, магістратуру якого закінчила з відзнакою у 1999 р. Одразу після закінчення університету моя наукова керівниця магістерською роботою запропонувала мені продовжити дослідницьку діяльність і запросила працювати стажистом-дослідником в Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, де я працюю до сьогодні.

Водночас я усе ще мріяла про слідчу та адвокатську діяльність і ще чимало років продовжувала практикувати, однак у цивільних справах. Сьогодні я вдячна Богу, що мій шлях проходить саме через науково-педагогічну діяльність, що дозволило жіночому характеру залишитися не пошкодженим суворістю омріяного раніше заняття. Я досліджую проблеми християнських цінностей у праві, серед яких — право на аборти, гендерна рівність тощо. Отже, моя професія поєдналася з моїми християнськими переконаннями і є нині актуальною для духовного наповнення змісту права.

Чи навчають сьогодні студентів про вплив Біблії на формування системи права у світі?

Я не можу відповісти за усіх разом. Говоритиму лише за себе. У своїй викладацькій діяльності в межах дисципліни «Правова етика» та «Порівняльне правознавство» ці питання підіймалися часто. Я переконана, що науковці та викладачі, які щиро живуть християнськими принципами, не можуть не торкатися цих питань у своїх діяльності, і це здатне формувати покоління духовно здорових і чесних людей.

Як Реформація вплинула на право в Європі?

Оскільки Реформація відбувалася на ґрунті повернення до Священного Писання, то, відповідно, вона вплинула на Європу так само, як біблійні істини впливають на наше життя — відновлюють та оживляють. Щодо права тезисно це можна сформулювати таким чином:

  • підносився пріоритет цінності окремої людини, її прав і свобод над владою відповідно до біблійного вчення;
  • проголошувалося право народу у можливості його впливу на світську і духовну владу, що заклало демократичні засади розвитку Європейської цивілізації;
  • висловлювалася ідея переваги світської влади над духовною, однак за умови ствердження світської влади на засадах Священного Писання;
  • встановлювалися чіткі межі владного втручання у життя людей. Зокрема, головною метою і, відповідно, межами діяльності державної влади визнавалися природне суспільне благо, добробут та свобода людини;
  • виходячи з біблійної концепції гріховності людини, реформісти з метою запобігання тиранії стверджували ідею про необхідність стримання влади, зокрема, шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу та судову (ця система була збалансована згідно зі Старим Заповітом — Пророка Ісаї 33:22);
  • ідеями реформаторів щодо характеру правителів закладався фундамент професійної етики державних службовців, що виходив із принципів Священного Писання — слід служити (а не панувати) своєму народові передусім з любов’ю;
  • проголошувалося верховенство Божого Закону, відповідно до якого повинні влаштовуватися суспільство і держава;
  • реформатори виділяли два види законів: закон природний і закон позитивний, при чому останній не мав суперечити першому;
  • проголошувався принцип людяності, справедливості і здорового глузду у прийнятті правових рішень.

Чи можна констатувати, що в Україні право має реформаційні ознаки?

Звичайно. Сьогодні практично усі названі вище ідеї знайшли відображення в Конституції України та інших законах. Це права і свободи людини, свобода совісті та віросповідання, демократія, верховенство права, принцип розподілу влади, відділення церкви від держави тощо. Залишається лише домогтися їх повного виконання посадовими особами і органами влади.

Разом із тим, на шляху реформування і процвітання нашої держави ще стоять певні виклики, передусім, морально-етичного змісту, які нам ще належить подолати.

Як СРСР намагався знищити ідеї Реформації на теренах України?

Уже перші роки перебування більшовиків при владі в Україні засвідчили їх прагнення вести боротьбу за ствердження власних політичних та світоглядних ідеалів у суспільстві, нав’язування своїх цінностей. Церква як носій альтернативного варіанту існування становила загрозу владі і підлягала, відповідно, витісненню із суспільного поля. Таким чином утверджувалася монополія більшовицької партії, яка ставила за мету якнайшвидше ліквідувати релігію як таку в усіх її проявах та знищити ідею Бога.

Про це говорити можна довго. Наведу деякі факти із розсекречених архівів СБУ. 15 травня 1932 року Сталін підписав декрет про «безбожну п’ятирічку», де ставилося цілком конкретне завдання: «До 1 травня 1937 року ім’я Бога має бути забуте на території країни». На території України діяла республіканська філія СВБ — Спілка войовничих безбожників України. Антирелігійна комісія розробила план ліквідації релігії до 1937 року. За цим планом до 1933 року повинні бути закриті всі церкви, храми і молитовні будинки, до 1934 — викорінені всі релігійні традиції, до 1935 року планували охопити тотальною антирелігійною пропагандою всю країну, і насамперед — молодь, до 1936 року збиралися знищити останніх священників, а до 1937 року, згідно з планом, мала зникнути сама пам’ять про Бога.

Однак результати перепису населення 1937 року, в анкеті якого за розпорядженням Сталіна був пункт про релігію, збив більшовиків з пантелику: з 30 млн. неписемних громадян старше16 років 84% зізналися, що вірять у Бога, а з 68,5 млн. грамотних — 45%. Результати перепису швидко засекретили і вирішили перейти до звичної тактики — фізичного знищення духовенства.

Страх за своє життя, за долю близьких, доноси, наклепи, масові розстріли та депортації, переслідування за національною ознакою та релігійні переконання, подекуди навіть тортури та самогубство, — таким було цинічне нівечення людських душ «будівничими світлого майбутнього». Репресіям піддавали також дружин «ворогів народу» та їх дітей. Сьогодні дослідники стверджують, що за період «Великого терору» лише по місту Києву та Київській області число розстріляних репресованих перевищувало 9000 осіб, і цю кількість розстріляних не можна назвати остаточною. Наразі в архівах Служби безпеки України продовжуються пошуки відповідних документів.

Під час написання вашого розділу в книзі по Реформації ви досліджували архіви України. Ви побачили певні паралелі між тим, як 500 років тому знищували тих, хто хотів читати Біблію, і тим, як в Україні протягом останнього століття знищували протестантів і їх родини.

Я особисто не займалася дослідженням архівів, цю цінну роботу здійснили історики, за що я їм вельми вдячна. І вони наголошували, що цим мали б зайнятися і юристи, оскільки терор українського народу відбувався на законних підставах, тому сьогодні закони мають відповідати певному духові, який приносить суспільний добробут, а не руйнування, страх і смерть.

До мої рук потрапили історичні дослідження розсекречених архівів СБУ щодо злочинів радянської влади проти церкви та так званих «ворогів народу». Це надало мені можливість зробити відповідні висновки.

Так, після розпаду СРСР Україні залишилася у спадок стара радянська система права, що потребує свого реформування та оновлення. Співставляючи загальний характер кризи періоду європейської Реформації та кризи радянської доби нашої держави, я звернула увагу на такі спільні та відмінні риси, що були їм притаманні.

Спільним для обох епох є те, що суспільна криза була спричинена: встановленням безмежної, тотальної влади держави (церкви) над людиною й усіма сферами життя; нищенням гідності людини та істини про Бога, що можна було пізнати шляхом вивчення Священного Писання; породженням страху перед іншодумством та жахіттями покарання.

Основними відмінними рисами кризи вказаних епох є те, що у середньовічній Європі не заперечувався авторитет Священного Писання, церковна влада ним маніпулювала і навіть використовувала як підставу до звинувачень так званих «єретиків»; стверджувалася тотальна, верховна влада Церкви над усім суспільним і державним життям. У Радянській Україні, в свою чергу, сама Священна Книга та віра у її принципи вважалися злочинними, Церква як суб’єкт суспільного життя жорстоко придушувалася. Саме відсутність належного авторитету Біблії як основи життя держави є чиненайпершою перешкодою до впровадження у правове поле нашої держави здобутків Реформації, які змінили світ.

Які таємниці заховані в Биківнянському лісі під Києвом?

Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами, як Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр та інші. Сьогодні це Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». За далеко неповними даними українських істориків, дослідників масових репресій, на території самої спец ділянки НКВС у 1937-1941 роках поховано 30-35 тисяч розстріляних мешканців Києва і області, а також понад 3,5 тисячі іноземних громадян. Серед них — священики й науковці, селяни й робітники, художники й письменники, актори й інженери, композитори й держслужбовці, які висловлювали свій голос за правду і проти державного терору.

Початком масових політичних репресій 1937-38 років стала ухвалена Політбюро ЦК ВКП(б) 2 липня 1937 року постанова «Про антирадянські елементи». А 30 липня 1937 року заступник наркома внутрішніх справ СРСР комкор М. Фріновський надіслав на затвердження до Політбюро ВКП(б) оперативний наказ №00447 «Про операцію щодо репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів», у якому надавались ліміти на виконання смертних вироків, у тому числі по УРСР та Київській області.

Напередодні цих рішень, 20 березня 1937 року, Київська міська рада в таємній частині затвердила ухвалу про відвід та відмежування земельної ділянки у 4,2 га «для спецпотреб НКВС УРСР» у 19-20 кварталах Биківнянського лісу. За спеціально розробленою НКВС легендою для місцевих жителів, на території спецділянки розміщувався артилерійський склад.

Тіла закатованих та розстріляних у київських в’язницях НКВС після 24 години ночі навантажували на «полуторки» і під охороною таємно привозили на спецділянку, де скидали у заздалегідь викопані ями, присипали вапном та ґрунтом.

Після окупації Києва нацистськими військами у вересні 1941 року правда про справжнє призначення цього спец об’єкту стала відомою німцям, які провели часткові розкопки і виявили масові поховання жертв сталінського режиму.

Як народ може змити провину прабатьків, що руйнували церкви і вбивали родини тих, хто хотів жити по Біблії?

Слід зважити на те, що провина передусім лежить на тодішній владі, яка увесь законодавчий масив, який мав би захищати свободу людини та її інтереси, перетворила у знаряддя терору над іншодумцями. Правові акти того періоду мали цілеспрямоване ідеологічне забарвлення і вщент намагалися знищити ідею Бога та можливість вільно висловлювати свою віру та переконання. Тому щодо народу, який, як кажете, мав би змити провину, є очевидним, що він перебував у страху перед цими жахіттями.

Сьогодні свобода слова в Україні хоча й набула суттєвих демократичних тенденцій, водночас загально визнані суспільні цінності грубо ігноруються, серед цих цінностей — і віра нашого народу. Ні для кого не секрет, що в силу лібералістичних тенденцій викривлюється розуміння сім’ї та людини як такої. Тому, не розібравшись з однією провиною, Україна може впасти в іншу — і народ, і влада, адже серед населення відбувається активна пропаганда руйнівних моделей життя, що прийнято називати «свободою вибору» і «рівністю».

Держава нині має стати на захист християнських цінностей, які історично виправдали свою ефективність і дієвість, про що яскраво свідчить європейський досвід, починаючи з часів Реформації. Тому сьогодні посил про змиття провини передусім до влади — визнати провину своїх попередників не словом, а ділом, тобто не просто похитати головою, а не допустити знищення віри українського народу і ствердити її на всіх рівнях суспільного життя як основу добробуту нації.

80 років тому Гітлер у Німеччині через законну систему права наказував вбивати мільйони людей. Де ж грань між законослухняністю та життям по совісті?

Юристи знають, що істинне право виходить із права природного, яке існує не залежно від людини чи держави. Це передусім невід’ємні права людини, серед яких і право на життя. Ніхто не має його порушувати. Водночас, для тих, хто не має у житті авторитетних моральних стандартів, хто не навчився жити по совісті, — їх совість часто керуватиметься ось такими наказами, як за часів Гітлера чи Сталіна. Така совість схована у людському законі і не зважає на наслідки. А хто насправді живе по совісті, для тих вона не обмежується нормативними приписами і має своєю основою передусім любов до ближнього, а не до закону. До речі, в нашому законодавстві передбачено, що ніхто не зобов’язаний виконувати злочинних наказів.

Що таке буква закону і дух закону?

Дух і буква іноді вступають у протиріччя, адже дух об’ємніший за букву. У попередньому питанні, до речі, чітко прослідковується, що закон не мав духу, виконувалася суто його «буква», яка дозволяла мільйонами вбивати людей. Тому, слідуючи «букві» закону, ми маємо розуміти «дух». Це так звана правова духовність, яка знаходить вираз не лише в тексті нормативно-правового акту, а в етичних принципах, моральних нормах, традиціях, культурі тощо. Тому відповідність «букви» закону його «духу» має стати імперативом духовності, обов’язковим для правотворчих органів держави.

Як це має відбуватися і хто стоїть за цим «духом» законів? Передусім суспільство, яке визначає і історично формує власні цінності, виходячи з національної традиції і віри. Тому закони мають слугувати відповіддю на потреби такого суспільства, а не суперечити цьому. Також цей «дух» формулюється науковою філософсько-правовою доктриною, яку влада має враховувати при написанні законопроектів і що не завжди відбувається у правотворчій практиці.

Україна є християнською з огляду на переважне віросповідання народу, звичаї і традиції. Відповідно, й закони мають відповідати цьому християнському «духові».

Як думаєте, чи може бути корупція прийнятною, коли, по суті, заробітні плати мінімальні і не вистачає на життя?

Звичайно ж ні. Тут знову слід згадати про тих, хто живе по совісті, або по духу, як ми це зрозуміли із попереднього питання. Такі люди завжди знайдуть гідну альтернативу для запобігання негідних вчинків. Корупція не може стати частиною української доброї традиції, бо посягає на суспільні цінності. адже ефективна діяльність державних органів є запорукою забезпечення потреб громадянського суспільства.

Корупція є однією з найбільш небезпечних форм корисливого зловживання владою чи службовим становищем. Це негативне явище перебуває в антагоністичному протиріччі з певними критеріями, установками, соціальними та етнічними цінностями нашого суспільства. Вона дискредитує діяльність органів влади і управління, негативно впливає на їх моральний стан і суспільство в цілому, загрожує процесам реформування економіки, права тощо.

Тому, обираючи шлях державного службовця, людині слід заздалегідь поставити для своєї совісті вибір: працювати чесно за невелику платню або шукати іншу роботу. Але це не має бути третій шлях — корупція і хабарництво.

Бесіду вела Ольга Романенко

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *