Участники подросткового слета под Киевом за два часа от руки переписали Библию (ФОТО)
09.08.2017
Німецький слід в історії Запоріжжя
10.08.2017

Формування ідентичності Філіпа Меланхтона та її гуманістичний контекст

У статті розглянуто початкові етапи формування ідентичності Філіпа Меланхтона як гуманіста. Особливу увагу було приділено аналізу первинної соціалізації Меланхтона у родинному колі та впливу його видатного родича — Йоганна Рейхліна. Також було реконструйовано різні кола спілкування юнака у школі Пфорцхайму та їх вплив на ідентитарні пошуки Меланхтона.

Діяльність відомого гуманіста і реформатора Філіпа Меланхтона (1497-1560) і до сьогодні не отримала однозначної оцінки в середовищі істориків. Значною мірою це пов’язано із тим, що остаточно не вирішене питання, ким він був — гуманістом чи реформатором? Розв’язання цієї проблеми значною мірою залежить від з’ясування процесів, пов’язаних із формуванням ідентичності мислителя на ранньому етапі його життя, коли відбувалося складанням комплексу особистих рис, ерудиції, світогляду, досвіду, всього того, що він набував у соціальній взаємодії, і того, що, будучи суб’єктивно адаптованим, стало невід’ємною частиною особистості Меланхтона. Ця проблема лише частково розглядалася у німецькій історіографії. Це роботи В. Маурера, Х. Шайбле, П. Бана.1

Формування ідентичності юного Меланхтона відбувалось в гуманістичному просторі. Тому ми окремо зупинимося на елементах цього простору — колах спілкування Меланхтона в період шкільного навчання, а також впливі Йоганна Рейхліна (1455-1522)2 на виховний процес майбутнього мислителя. В якості джерел для дослідження даної проблеми ми залучили трактати та публічні промови Ф. Меланхтона, а також свідчення його сучасників.

Йоганн Унгер

Перше знайомство Філіпа Меланхтона з гуманізмом відбулося в досить ранньому віці, коли його домашнім вчителем став відомий на той час гуманіст Йоганн Унгер,3 який був близьким до гуманістичного кола Йоганна Рейхліна. Наше звернення до цієї особистості пов’язане із незаперечним впливом Йоганна Унгера на формування світогляду Філіпа, а також на його зацікавленість педагогікою та її методами.

Як свідчать джерела, говорячи про свого першого вчителя, Меланхтон насамперед відзначав дві основні якості викладача: «прекрасний фахівець граматики» і «проповідник, який багато вистраждав за свої переконання».4 Висока фахова підготовка і побожність викладача, на яку звертає увагу Меланхтон, доповнювалася ще однією якістю — вимогливістю. Щоправда, остання, виглядає дещо суворою. Наприклад, Меланхтон зазначає, що головною вимогою Унгера до учнів було вивчення та складання правильних граматичних конструкцій. У ролі підручних навчальних матеріалів використовували творчість Вергілія.5 Гуманіст звертає увагу на те, що заняття були достатньо інтенсивними, навантаженими так, що Філіпу доводилося здійснювати граматичний аналіз від 20 до 30 віршів.6 Вочевидь, це навантаження було дійсно великим, і, судячи із тексту, не завжди малому Філіпу все давалося із легкістю. Не раз він був покараний, і, якщо вірити тексту, учитель карав фізично — бив хлопця (dabat plagas mihi).7

Жорстокість у поводженні з учнями була закономірною для середньовічної школи. Адже за нею навіть закріпився стійкий красномовний фразеологізм — «жити під палицею» («sub virga degere»), а вчитель інакше не зображувався, ніж із кийком (Stock).8

Проте Меланхтон був далекий від думки пов’язувати суворість Унгера із безпричинною жорстокістю. Зі слів Меланхтона можна зрозуміти, що вчительські стусани навіть не сприймалися суворими, навпаки, покарання здавалося учневі помірним і корисним: «Він був пречудовою людиною, він любив мене як сина, а я його — як батька. Я сподіваюсь, що ми скоро зустрінемось у житті вічному. Я любив його всупереч суворості, яка все ж не була суворістю, а батьківським покаранням, що націлювало мене на ґрунтовність».9 У словах Меланхтона помірна суворість навіть схвалюється і видається доцільною для прищеплення старанності. На факті суворості в педагогічний практиці наголошує і Х. Шайбле, пояснюючи, що успішність педагогіки Йоганна Унгера полягала в тому, що він надавав глибокі знання латинської мови у суворості (Strenge) та любові.10 Таким чином, можна зафіксувати сприйняту від Унгера Меланхтоном важливу педагогічну рису: постановка складного завдання й одночасний вимогливий контроль, що «привчає учня до ґрунтовності».

Школа Пфорцхайму

Навчання Меланхтона під керівництвом Йоганна Унгера закінчилося в 1508 р. Тоді сім’я Шварцердів виїхала до Пфорцхайму, де проживала бабуся Філіпа — Елізабет Ройтер, яка взяла онуків під свою опіку.11 Власне, з цього моменту можна говорити про цілеспрямоване гуманістичне виховання під впливом Йоганна Рейхліна.

У Пфорцхаймі Меланхтон відвідував школу, яка перебувала під керівництвом відомого гуманіста Георга Сімлера (1477-1536) і вважалася однією з найкращих латинських шкіл Німеччини.12

Пфорцхайм займає особливе місце в житті Меланхтона. У цей період, окрім інтенсивного навчання, юнак набуває першого досвіду соціалізації.13 Родинне коло спілкування органічно доповнилося шкільним колом. Спільним для них був гуманізм і прямий або опосередкований вплив Й. Рейхліна. Дослідити, наскільки навчання в юнацькі роки вплинуло на професійне становлення Меланхтона, можна за допомогою аналізу міжособистісних звʼязків та так званого «освітнього середовища», яке у своєму соціальному і просторово-предметному оточенні має власну систему впливів й умов формування особистості.14 Звертання до соціальної психології є особливо актуальним у визначенні специфіки культурно-освітнього середовища школи, а згодом університету як простору соціалізації молодого Меланхтона.

Перебування Меланхтона у Пфорцхаймі виявилося недовгим. Усього лише один рік — із жовтня 1508 по жовтень 1509 р. Проте за інтенсивністю навчання, формуванням важливих педагогічних навичок і уявлень та розширенням власного комунікативного простору цей рік виявився насиченим. Як зазначає У. Кьопф, новації, які поширювалися з Італії наприкінці XV — початку XVI ст. у царині шкільної й університетської освіти, адаптувалися Меланхтоном вже під час навчання у Пфорцхаймі.15 Усе це стало можливим завдяки піклувальникам школи, які турбувалися, щоб нові ідеї і розробки знаходили втілення у шкільних програмах.16

Як уже було зазначено, школа Пфорцхайму за часів Меланхтона перебувала під керівництвом відомого гуманіста Георга Сімлера,17 який став одним із перших учителів Меланхтона. За своїми переконаннями Георг Сімлер належав до типового кола німецьких гуманістів, які використовували і примножували діяння своїх попередників у справі освіти та поширенні класичних мов. Тому у школі Пфорцхайму Меланхтон мав можливість опанувати не лише обов’язкову латину, але й на досить високому рівні грецьку мову. Як зазначає у своєму дослідженні В. Маурер, грецьку Меланхтону викладав особисто Сімлер, щоправда не на регулярних уроках, а в межах позакласних занять. Така практика не була унікальною, навпаки, достатньо поширеною, особливо коли йшлося про обдарованих дітей.18 Щоправда саме ця обставина дала підстави окремим дослідникам зробити висновок, що викладання грецької «в межах позакласних занять» було викликано, передусім, досить низьким рівнем самої школи.19 Дозволимо не погодитися із таким твердженням: сам Меланхтон у 1552 р., згадуючи Пфорцхайм та описуючи усі його переваги, заявив, що найбільш гідною окрасою міста була школа.20

Не менш яскравою особистістю був і інший вчитель Меланхтона Йоганн Хільдебрандт (пом. 1515), який працював у школі у 1503-1511 рр.21 Хільдебрандт, латиніст і грецист, входив до рейхлінівського кола спілкування. Окрім викладацької роботи він також займався науковою коректурою у відомого книговидавця Томаса Ансельма. Коли у 1511 р. Т. Ансельм переніс друкарню у Тюбінген, Меланхтон, який на той час викладав у місцевому університеті, вслід за колишнім учителем, стане науковим коректором у друкарні. Хоч ми не знаходимо у документах згадок про безпосередній зв’язок між Хільдебрандтом та роботою Меланхтона в друкарні, однак ігнорувати його прямий вплив на формування Меланхтона як фахівця-коректора (Меланхтон працював на посаді головного коректора (sein wichtigster Korrektor)22 ми також не можемо.

Варто згадати ще одного викладача школи Пфорцхайму, який і після початку Реформації підтримував дружні стосунки із Меланхтоном, — Ніколаса Гербеля (1485-1460). Особистість, як і більшість гуманістів із кола Рейхліна, непересічна. Юрист і фахівець із церковного та римського права, професор історії (Professor der Geschichte) Гербель закінчив школу Пфорцхайму і навчався у Віденському та Кельнському університетах, а з 1507 р. працював викладачем латини у Пфорцхаймі. 15 березня 1509 р. саме Гербель був у ролі свідка під час гуманістичного обряду зміни німецького прізвища Філіпа Шварцерд на грекомовне — Меланхтон.23 Після переїзду до Страсбурга Гербель був прийнятий до місцевого гуманістично-літературного товариства. Реформація не стала перешкодою для шкільної дружби, і Гербель підтримував добрі взаємини як із гуманістичним табором, що не прийняв Реформацію, так із Меланхтоном та Лютером.24 Найбільшою пристрастю Гербеля залишалась грецистика,25 що не могло не позначитися і на його учнях.

Загалом спілкування і навчання у школі Пфорцхайму під керівництвом згаданих відомих викладачів школи, які до того ж входили до рейхлінівського гуманістичного кола, дають підстави говорити про певний континуітет гуманістичного виховання Меланхтона в юнацькі роки. Водночас плеяда знаменитих учителів школи є важливим аргументом на користь визнання високого рівня навчального закладу та свідченням ґрунтовної мовної підготовки у школі самого Меланхтона. Це, безумовно, визначить подальшу фахову орієнтацію гуманіста.

Ще одне важливе коло спілкування молодого Меланхтона складали учні школи, товариші Філіпа, дружба і добрі зв’язки з якими у нього збереглися впродовж всього життя. Нерідко вони виявлялися колегами у справі Реформації та реформування освіти. Джерела зберегли імена кількох яскравих особистостей, які примножили славу школи і з якими Меланхтон пізніше з більшою чи меншою інтенсивністю підтримував зв’язок вже як відомий теолог лютеранства.

Шкільні друзі

До близьких шкільних друзів належить Симон Грінеус26 (1493-1541), який був на чотири роки старшим від Меланхтона. Грінеус, або як його називали на гуманістичний лад — Гріней, був вихідцем із селян, проте згодом став одним із найбільших знавців грецької культури у Німеччині (bedeutende Grazist).27 Ерудита Грінеуса в подальшому вважали неперевершеним фахівцем з редагування грецьких математично-природничих наукових текстів. Працюючи в роки Реформації (за рекомендацією Меланхтона) у книгосховищі бенедектинського монастиря міста Лорш (Гессен) Грінеус знайшов рукопис кодексу Лівія, у якому містилися раніше невідомі п’ять книг (41-45).28 Книги були видані у Базелі в 1531 р. у видавництві Йоганна Фробена із передмовою Еразма Роттердамського.29

Симон Грінеус у зрілі роки позиціонував себе як лютеранина, за що навіть одного разу був арештований у Будапешті. Після цього інциденту гуманіст був змушений утікати до Віттенберга. У 1524 р. він отримав місце викладача у Гейдельберзькому університеті на оновленій кафедрі грецької мови.30 Незабаром Гріней переїхав до Базелю, де також працював викладачем в університеті (1529).

Дружба між Меланхтоном і Симоном Грінеусом тривала довгі роки. Меланхтон у найбільш критичні моменти життя Грінеуса часто допомагав своєму шкільному товаришу. Так, у квітні 1523 р. реформатор надав йому притулок у своєму домі й, по суті, став його наставником у євангелічній вірі. Однак, ймовірно, взаємна симпатія більшою мірою ґрунтувалася на палкій любові обох до античної філософії і consensus omnium saeculorum («універсальної наукової правди»). Попри відданість Реформації Гріней залишався гуманістом, підтримував гарні стосунки з Еразмом та Томасом Мором,31 що, як відомо, не вдалося ані Лютеру, ані в повній мірі Меланхтону і багатьом іншим реформаторам.32

Серед друзів-школярів необхідно згадати також Каспара Хедіо, Франциска Іреніка і Матіаса Ерба,33 яких називали елітою школи Пфорцхайму.34

Стосунки із Каспаром Хедіо (1494-1552),35 майбутнім істориком, реформатором і євангелічним богословом склалися не настільки тісними, як це було із Грінеусом, однак достатньо дружніми. Хедіо був більшою мірою релігійним діячом — з його іменем пов’язують Реформацію у Страсбурзі. Одним із важливих завдань він вважав роботу над перекладами праць Отців Церкви та їх філологічну обробку. Разом з тим Хедіо, як і Меланхтон, багато зусиль докладав до покращення освіти. Йому належить письмова пропозиція пфальцграфу щодо створення публічної бібліотеки, що була б доступною для нижчих станів.36

Франциск Іренік був більше схильний до гуманістичних студій. Його влучно охарактеризував Х. Шайбле, зазначивши, що це був «ein frühreifes Genie von ungewöhnlicher Arbeitskraft».37 Це не перебільшення. Усього у 23 роки Франциск Іренік видав у друкарні Томаса Ансельма грандіозну роботу — «Germaniae exegeseos volumina duodecim a Francisco Irenico Ettelingiacensi exarata» (1518).38 Значну допомогу у створенні цієї праці надав Ф. Меланхтон.

І, насамкінець, ще один діяч, із яким Меланхтон відвідував школу Пфорцхайму, — це Матіас Ерб (1495-1571),39 який також згодом продовжив навчання з Меланхтоном у Тюбінгені.40 Щоправда, надалі їхні шляхи не перетиналися, проте залишилося листування.41 Це теж була непересічна особистість у реформаційному русі. Релігійні погляди Матіаса Ерба формувалися під впливом Ульріха Цвінглі і його безпосереднім керівництвом — Ерб кілька років провів у Швейцарії, де в 1531 р. як капелан став учасником фатальної для Цвінглі битви при Каппелі. Після загибелі Цвінглі Ерб був запрошений герцогом Георгом I Вюртемберзьким (1498-1558) для проведення Реформації, що розпочалася у його володіннях із 1531 р. Тоді Ерб для уніфікації вчення створив катехізис (1538 р.).42 Таким чином, значна частина життя і реформаційної діяльності Ерба була пов’язана із Вюртембергом.

Отже, домашнє виховання та латинська школа Пфорцхайму стали важливими етапами первинної соціалізації Філіпа Меланхтона. Розглянуті кола спілкування підтверджують, що у формуванні світоглядної парадигми важливу роль відіграло гуманістичне оточення. Комунікативний простір, у якому зростав Меланхтон, був наповнений представниками гуманістичної культури.

Особливе місце у вихованні Меланхтона займають викладачі та колеги-учні, для яких філологічні дисципліни і побожність перебували в безперечному пріоритеті. Гуманістична освіченість і високі моральні якості — основні складові світоглядної парадигми Меланхтона, набувалися й адаптувалися в соціальній взаємодії з високоосвіченими педагогами і стали невід’ємною частиною особистості майбутнього гуманіста та реформатора. Цей факт підтверджується звертанням уже зрілого Меланхтона до біографій своїх наставників і використання окремих епізодів їх життя як дидактичних ілюстрацій у власній педагогічній діяльності. Такі чесноти вчителів, як відданість професійній діяльності, високий фаховий рівень, побожність, уміння формулювати учням завдання та вимогливо контролювати їх виконання, стануть основою власних педагогічно-гуманістичних і релігійних практик Меланхтона.

Примітки

  1. Maurer W. Der jungen Melanchton zwischen Humanismus und Reformation. In 2 Bd. B. I. — Göttingen: Ruprecht, 1967. — S. 14-44; Scheible H. Melanchthon und die oberrheinischen Humanisten (Neudruck der Ausgabe 2001) // Aufsätze zu Melanchthon. Spätmittelalter, Humanismus, Reformation. — Tübingen: J.C.B. Mohr, 2010. — Bd. 49. — Nr. 3. — S. 46-64; Bahn P. «Als ich ein Kind war…» // 500 Jahre Philipp Melanchthon. — Karlsruhe: INFO Verlagsgesellschaft mbH, 1997. — S. 11-15.
  2. Філіп Меланхтон народився у родині Георга та Барбари Шварцердів. Його дитячі роки пройшли в будинку дідуся по материнській лінії Йоганна Ройтера, який був пов’язаний тісними родинними зв’язками із знаменитим німецьким гуманістом Йоганном Рейхліном.
  3. Volbeding J. Die Uebergabe des Augsburgischen Glaubensbekenntnisses am 25 Juni 1530 und das Leben Philipp Melanchthons. — Leipzig, 1829. — S. 25.
  4. Vol. XXV. — Halle: C.A. Schwetschke, 1856. — P. 448.
  5. Ibid.— P. 448-449.
  6. Очевидно, що таку кількість учень повинен був розібрати протягом уроку. Gehres S. Bretten’s kleine Chronik, welche zugleich umständliche Nachrichten von Melanchthon und seiner Familie enthält. — Erlingen: H. Locher, 1805. — S. 86.
  7. Vol. XXV. — Halle: C.A. Schwetschke, 1856. — P. 448.
  8. Ziegler T. Geschichte der Pädagogik. — München: Beck, 2014. — S. 27.
  9. CR. Vol. XXV… — P. 449.
  10. Scheible H. Aufsätze zu Melanchthon. — Tübingen: Mohr Siebeck, 2010. — S. 30.
  11. Ibid.— S.15.
  12. Kremer H. Die Lateinschule zu Pforzheim // 500 Jahre Philipp Melanchthon. — Karlsruhe: INFO-Verlags-Ges., 1997. — S. 35.
  13. Gehres S. Bretten’s kleine Chronik, welche zugleich umständliche Nachrichten von Melanchthon und seiner Familie enthält. — Erlingen: H. Locher, 1805. — S. 90.
  14. Ясвин В. А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию. — М., 2001. — С. 14.
  15. Köpf U. Martin Luthers Beitrag zur Universitätsreform // Lutherjahrbuch 80. Jahrgang 2013: Organ der internationalen Lutherforschung. Lutherjahrbuch. Bd. 80. — Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2013. — S. 32.
  16. Ibid.
  17. Див. про нього: Scheible H. Melanchthons Pforzheimer Schulzeit. Studien zur humanistischen Bildungselite // Pforzheim in der frühen Neuzeit. Beiträge zur Stadtgeschichte des 16-18. Jahrhunderts / Hrsg. von Hans-Peter Becht (Pforzheimer Geschichtsblätter, Band 7). — Sigmaringen: Jan Thorbecke 1989. — S. 9-50.
  18. Maurer W. Der jungen Melanchton zwischen Humanismus und Reformation. In 2 Bd. B. I. — Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1967. — S. 20.
  19. Gruhn R. Philipp Melanchthon 2010. Humanist — Reformator — Aufklärer. Philipp Melanchthon zum 450 Todesjahr. — Kempten: Volkshochschule, 2010. — S. 13.
  20. Vol. XI. — Halle: C.A. Schwetschke, 1843. — P. 1001.
  21. Gehres S. Bretten’s kleine Chronik, welche zugleich umständliche Nachrichten von Melanchthon und seiner Familie enthält. — Erlingen: H. Locher, 1805. — S. 90.
  22. Scheible H. Aufsätze zu Melanchthon… — S. 53.
  23. Scheible H. Melanchthon und die oberrheinischen Humanisten // Derselbe, Aufsätze zu Melanchthon (Spätmittelalter, Humanismus, Reformation). B. 49. — Tübingen: Mohr (Paul Siebeck), 2010. — S. 55.
  24. Büchle A. Der Humanist Nikolaus Gerbel aus Pforzheim. — Durlach: A. Dups, 1886. — S. 3.; Maurer W. Der jungen Melanchton zwischen Humanismus und Reformation… — S. 21.
  25. Scheible H. Melanchthon und die… — S. 55.
  26. Maurer W. Der jungen Melanchton… — Вd. 1. — S. 22.
  27. Greschat М. Philipp Melanchthon: Theologe, Pädagoge und Humanist. — Gütersloh: Gütersloher Verlagshaus, 2011. — S. 75.
  28. Melanchthons Briefwechsel: kritische und kommentierte Gesamtausgabe. B. 11. — Stuttgart-Bad Constatt: Frommann-Holzboog, 2003. — P. 587.
  29. Scheible H. Simon Grynaeus schreibt an Joachim Camerarius // Eine Neuerwerbung der Heidelberger Universitätsbibliothek (1989): Forschungsbeiträge. — 1996. — P. 517-532.
  30. Holzberg N. Olympia Morata und die Anfänge des Griechischen an der Universität Heidelberg // Heidelberger Jahrbücher. — 1987. — No. 31. — S. 85.
  31. Докладніше див: Grynäus Simon // Allgemeine Deutsche Biographie. B. 10. — Leipzig: Duncker und Humblot, 1879. — S. 72-73.
  32. Jenny B. R. Tod, Begräbnis und Grabmal des Erasmus von Rotterdam // Basler Zeitschrift für Geschichte und Altertumskunde № 86 — Bd. 2 (1986). — S. 65, 90-92. Див. також: Scheible H. Melanchthons Werdegang // Aufsätze zu Melanchthon. — Tübingen: Mohr Verlag, 2010. — S. 31.
  33. Philipp Melanchthon 1497 — 1997: die bunte Seite der Reformation / Wilhelm Schwendemann. — Freiburg: Münster, 1997. — S. 170.
  34. Scheible Н. Melanchthon: eine Biographie. — München & С. H. Beck, 1997. — S. 15.
  35. Stupperich R. Kaspar Hedio // Neue Deutsche Biographie. B. 8. — Berlin: Duncker und Humblot, 1969. — S. 188-189.
  36. Keute H. Reformation und Geschichte. Kaspar Hedio als Historiograf. — Göttingen: Vandenhoeck und Ruprecht, 1980. — 424 s.
  37. «Скороспілий геній надзвичайної робочої сили». Цит. за: Scheible H. Melanchthon und die… — S. 52.
  38. Germaniae exegeseos volumina duodecim a Francisco Irenico Ettelingiacensi exarata […]. — Hagenau: Th. Anshelm, 1518. Див.: Günther C. Franciscus Irenicus aus Ettlingen. Aus dem Leben eines Humanisten und Reformators // Oberrheinische Studien. — 1975. — Bd 3. — S. 353-371.
  39. Melanchthons Briefwechsel: kritische und kommentierte Gesamtausgabe. B. 11. — Stuttgart-Bad Constatt: Frommann-Holzboog, 2003. — P. 413.
  40. Scheible H. Melanchthon: Eine Biographie … — S. 20.
  41. Щодо листування існують деякі сумніви. Див.: Melanchthons Briefwechsel: kritische und kommentierte Gesamtausgabe. B. 11. — Stuttgart-Bad Constatt: Frommann-Holzboog, 2003. — P. 413.
  42. Das Haus Württemberg. Ein biographisches Lexikon. Sönke Lorenz, Dieter Mertens, Volker Press Hrsg. — Stuttgart: Kohlhammer, 1997. — S. 126-127.

Петро Котляров

Джерело: irbis-nbuv.gov.ua

Ілюстрація

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *