Михайло Черенков: «Реформація — духовне вікно в Європу»
10.07.2017
День молоді відзначили у Кам’янці-Подільському (ФОТО)
11.07.2017

Ірина Сіданіч розповідає про християнську педагогіку та навчально-виховні програми на християнських засадах

Вперше в Україні відбувся випуск магістрів зі спеціальності «Християнська педагогіка» в Академії педагогічних наук України. Вашій увазі пропонується інтерв’ю з автором і координатором даної магістерської програми.

Ірино Леонідівно, як зародилася ідея відкрити магістратуру по спеціальності «Християнська педагогіка у вищій школі»?

У 2015 році, коли вступив у силу новий Закон України «Про вищу освіту» про можливість університетам відкривати спеціалізації, моя мрія про підготовку фахівців-викладачів предметів духовно-морального спрямування здійснилась. На цей час усі умови були для цього створені: мій докторський ступень і велика кількість наукових статей, навчальних програм і методичних посібників, розроблених мною особисто і у співавторстві; моя самовідданість цій справі, любов до Бога і людей; неймовірна підтримка адміністрації університету, довіра моєму прагненню, що потрібно відкрити саме таку спеціальність. Крім того — попит бажаючих вчитися і здобувати цю спеціалізацію п. 20) спеціалізація — складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти; п. 21) спеціальність — складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка).

Також була створена сучасна нормативно-правова база: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. №652 «Про державне визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами», Укази Президента 2015 р. «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки», яким затверджено відповідну Стратегію, в якій уперше на рівні указів Президента України впровадження навчальних дисциплін духовно-морального спрямування визначено основою формування особистості та підґрунтям для національно-патріотичного виховання; «Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації» від 26 серпня 2016 року №357, а також план заходів з підготовки та відзначення в Україні 500-річчя Реформації, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 р. №935, які теж створюють певні можливості для донесення до студентської аудиторії віковічних християнських істин. З 2014 р. Рекомендації МОН України про можливість викладання предметів духовно-морального спрямування за рахунок інваріантної складової у загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою і вивченням етики чи курсів духовно-морального спрямування відповідно до додатку 13 до наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 03.04.2012 р. №409 «Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів ІІ ступеня» (зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 29.05.2014 р. №664).) згідно з рішеннями обласних рад або інших органів місцевого самоврядування на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Отже, я запропонувала на кафедрі педагогіки, управління та адміністрування Навчально-наукового інституту менеджменту та психології Університету менеджменту освіти Нацфональної академії педагогічних наук України відкрити в магістратурі «Педагогіка вищої школи» таку спеціалізацію. Всі мені повірили, і я почала стукати в усі двері країни. Де я з’являлась — в церквах, інститутах, органах управління освіти, транспорті, на вулиці, в інтернеті, на радіо, — всюди говорила про відкриття нової спеціалізації. В результаті 60 бажаючих повірили мені і вступили до Університету.

Ви написали докторську дисертацію на тему «Духовно-моральне виховання дітей у вітчизняній школі ХХ — перша чверть ХХІ ст.». Які ключові результати Вашого дослідження?

Перша наукова робота — кандидатська дисертація на тему «Виховання культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку в сім’ї і школі» була захищена у 2004 році, і вже тоді у таких навчальних посібниках, як «Родинне джерело» (2003), «Літературні вікторини у початковій школі» я писала про молитви батьків за дітей і дітей за батьків, що викликало запитання і заперечення. А коли я поклала на стіл рукопис докторської дисертації у 2012-13 рр., де мова йшла про причини антирелігійного і бездуховного виховання дітей в радянські часи, про мої критичні погляди на КПРС, Радянську владу і Російську шкоду Україні, мої наставники і наукові керівник і опоненти за голову бралися і казали, що це неможливо пропустити на захисті. За час оформлення мною документації до захисту, написання 25 наукометричних статей, в країні відбулися історичні події. Революція гідності, анексія Криму і військовий конфлікт на сході України (я мала захищати дисертацію в Луганському університеті), декомунізація та інші наслідки відстоювання незалежності України привели до того, що вже ніхто не дивувався моїм науковим доказам.

В основу концепції нашої наукової роботи було покладено системно-хронологічний підхід до розгляду духовно-морального виховання дітей у вітчизняній школі як складного і суперечливого, неперервного і хвилеподібного процесу, що відбувався під впливом суспільно-політичних, ідеологічних, соціально-педагогічних детермінант (стан і запити шкільної освіти, розвиток вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки тощо). Духовно-моральне виховання дітей ми розглянули відповідно до особливостей розвитку шкільної освіти, а також загальної політики державотворення у Російській імперії, СРСР, УРСР та Українській державі. Для виявлення підвалин духовно-морального виховання дітей нами системно проаналізовано його теоретико-методологічні засади, форми і методи з огляду на суспільно-історичні, релігійно-етичні, філософські, психолого-педагогічні чинники ХХ — першої чверті ХХІ ст. Це дало змогу визначити специфіку духовно-морального виховання, зумовлену змінами освітніх парадигм і типів провадження навчально-виховного процесу на різних історичних етапах розвитку вітчизняної школи. Ретроспективний аналіз теорії і практичного досвіду духовно-морального виховання дітей надав підстави до окреслення концептуальних підходів до його здійснення у вітчизняній школі ХХ ст., з’ясування психолого-педагогічних умов упровадження інноваційних ідей духовно-морального виховання в загальноосвітніх навчальних закладах першої чверті ХХІ ст.

Ідея концепції дослідження виражається у висвітленні духовно-морального виховання дітей як цілісної системи, що поєднує засвоєння знань, необхідних для життєдіяльності, формування психологічної готовності до духовно-морального вдосконалення, набуття практичної компетенції, дотримання духовно-моральних норм і правил, виховання інтересу до саморозвитку і самовиховання. Ґрунтується ця ідея на дитиноцентричному підході до справи виховання і спрямовується на духовно-моральне зростання особистості дитини та практично втілюється засобами християнської етики і навчальних предметів духовно-морального спрямування під час засвоєння основ наук та у процесі виховання.

Для дослідження теми дисертації було вибрано напрями вивчення теоретичних засад і практики духовно-морального виховання учнів в Україні. Це дало змогу здійснити аналіз історико-педагогічного процесу та представити досліджувану проблему як органічну складову української національної культури, що має конкретно-історичний зміст і форми прояву. Провідною ідеєю дослідження стало створення авторської періодизації становлення духовно-морального виховання дітей у вітчизняній школі. Сутність її полягає в тому, що кожний період схарактеризовано відповідно до динаміки його структури та розвитку завдяки певній циклічності — від змістового наповнення загальноосвітніх курсів елементами духовно-морального значення, духовними цінностями доброчинної діяльності, громадського обов’язку до зміни ціннісних настанов під впливом західноєвропейської реформаторської педагогічної думки (1900-1916 рр.); від узгодженого співіснування світської та церковної освіти впродовж доби новітньої української революції (1917-1919 рр.) до переведення системи виховання у галузі шкільної освіти з безрелігійних рейок на антирелігійні (1920-1932 рр.); від тимчасової заборони української школи (1933-1945 рр.) до відродження національної школи, впровадження альтернативних підходів до духовно-морального виховання в школах України (1946-1990 рр.); від розробки змісту, форм і методів духовно-морального виховання дітей на національній основі в навчально-виховних закладах Української держави, впровадження курсів духовно-морального спрямування у навчально-виховний процес сучасної української школи (з 1991 р.).

Мною визначено і розкрито політичні, суспільно-економічні, культурно-освітні, психолого-педагогічні умови, які впливали на становлення духовно-морального виховання та спричиняли зміни в меті, завданнях, змісті, формах і методах духовно-морального виховання дітей у вітчизняній школі ХХ — першої чверті ХХІ ст.;      виявлено тенденційність політики уряду Російської імперії щодо національної складової духовно-морального виховання (накладання заборони на українську школу, викладання української мови, літератури, історії України, впровадження змісту освіти і виховання на національних засадах) та радянсько-партійного уряду в цій сфері (русифікація змісту шкільної освіти, обов’язкове вивчення українськими учнями російської мови, збільшення кількості російських шкіл, фальсифікація навчальних курсів — історії, географії і літератури України, запровадження соціалістичного інтернаціонального виховання, за винятком 1920 — початку 1930-х років — пори широкомасштабної українізації, розвитку рідномовної освіти;

У роботі розроблено авторську періодизацію становлення духовно-морального виховання дітей у вітчизняній школі ХХ — першої чверті ХХІ ст. та виокремлено п’ять періодів: перший період (1900-1919 рр.) — становлення духовно-морального виховання в умовах відродження української державності й вітчизняної школи; другий період (1920-1932 рр.) — формування національно-патріотичного виховного ідеалу в умовах українізації освіти; третій період (1933-1945 рр.) — становлення духовно-морального виховання за умов насаджування тоталітарної комуністичної ідеології та заборони української школи; четвертий період (1946-1990 рр.) — тенденції становлення духовно-морального виховання в обставинах денаціоналізації радянського суспільства та поступового відродження вітчизняної школи; п’ятий період (з 1991 р.) — становлення духовно-морального виховання на національній основі. З’ясовано особливості реалізації духовно-морального виховання дітей у вітчизняній школі, розширено історико-педагогічні відомості про зміст, форми і методи духовно-морального виховання у різні періоди становлення і розвитку вітчизняної школи, обґрунтовано засоби духовно-морального виховання дітей у загальноосвітній школі України та визначено перспективи його розвитку.

В результаті захисту дисертації розроблено, опубліковано та впроваджено в шкільний навчально-виховний процес 20 навчально-методичних посібників у співавторстві з Е. Бєлкіною, М. Влад, І. Гнатівим, О. Кислашком, Б. Огульчанським, Я. Черненьким. У загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів застосовуються положення монографії «Духовно-моральне виховання дітей в історії вітчизняної педагогіки і школи» (2012), написаної у співавторстві з О. Кислашком (авторськими є другий і третій розділи, ідея, організація, методологічні та методичні засади створення праці) та авторської монографії «Духовно-моральне виховання дітей у вітчизняній школі ХХ — початку ХХІ століття» (2013). Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображено у 62 наукових працях, з них: 2 монографії (одна у співавторстві); 20 посібників (у співавторстві, гриф МОН України); 21 стаття у наукових фахових виданнях України; 5 статей у наукових періодичних виданнях інших країн; 14 публікацій, які відображають результати наукового дослідження.

Як будувалася програма навчання, які ключові предмети вивчали магістранти?

Освітню програму «Християнська педагогіка у вищій школі» для студентів галузі знань «Освіта» (шифр 01), спеціальності 011 «Науки про освіту», спеціалізація «Педагогіка вищої школи» (Розробник профілю програми: Сіданіч І. Л., доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки, управління та адміністрування Навчально-наукового інституту менеджменту та психології Державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту освіти» НАПН України) ми затвердили на Вченій раді Університету і почали запрошувати на навчання християн.

Мета освітньої програми — надати освіту у галузі християнської педагогіки у вищій школі. Сформувати необхідні загально-дидактичні професійні та духовно-моральні компетентності, необхідні викладачу християнської педагогіки у вищому навчальному закладі для виконання його професійних обов’язків, розвинути критичний стиль мислення, інтелектуально-логічні здібності.

Орієнтація освітньої програми — наукова програма з професійною орієнтацією на освітню, духовно-просвітницьку та науково-дослідницьку підготовку викладача вищої школи

Особливості та відмінності — програма виконується в активному дослідницькому середовищі. Студентів заохочують використовувати можливості академічної мобільності в межах України, хоча це не є обов’язковим. Широкий перелік авторських, поглиблених вибіркових навчальних дисциплін (основи християнської педагогіки, християнська духовність, основи християнської етики і моралі, методика викладання навчальних дисциплін духовно-морального спрямування, електронна педагогіка, психологія творчого мислення педагога, впровадження освітніх проектів), проведення науково-методологічних семінарів. Управління навчальним процесом на основі системи моніторингу, самооцінки якості освіти. Управління духовно-моральним вихованням студентської молоді.

Викладання та навчання — лекційні курси поєднуються з семінарами та практичними заняттями, використання мультимедійних технологій навчання. Більша частина навчання відбувається в малих групах (до 20 осіб) з дискусіями та підготовкою презентацій самостійно. Акцент на особистісному саморозвитку, груповій та проектній роботі. Протягом останнього року навчання половина часу присвячується написанню дипломної роботи, що презентується та захищається на засіданні Державної екзаменаційної комісії.

Оцінювання — письмові та усні іспити, заліки, презентації (усні в PowerPoint та письмові); портфоліо, тестування, проект, есе, захист асистентської практики та дипломної роботи.

Які компетентності та навички передбачаються цією програмою?

Це інтегральна компетентність: здатність розв’язувати складні завдання і проблеми у певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що передбачає проведення досліджень та/або здійснення інновацій та характеризується невизначеністю умов і вимог. Загальні компетентності: здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу, системність мислення, здатність поєднання нових знань з отриманим досвідом, вміння працювати автономно, здатність до пошуку та диференціації інформації з освоєння нових методів дослідження. Креативність мислення: здатність генерувати нові ідеї та пристосовуватися до мінливих умов середовища, ініціативність.

Командна робота: здатність розвивати свій загальнокультурний та професійний рівень, здатність працювати в міждисциплінарній команді, здатність до публічних, ділових та наукових комунікацій, здатність до критики та самокритики, здатність спілкуватися з експертами з інших галузей, здатність працювати в міжнародному середовищі.

Комунікаційні навички: навички усного та письмового спілкування рідною мовою, володіння іноземною мовою, культура мовлення, навички наукового письма, вміння спілкуватися з непрофесіоналами галузі тощо. Презентаційні навички: вміння провести презентацію з метою популяризації певних ідей, власних наробіток.

Етичні установки: здатність дотримуватися загальних етичних норм, розуміння релігій, культур та традицій інших країн, вміння спілкуватися з урахуванням відмінностей та впливу християнської культури інших, уміння працювати в міжнародному контексті.

Де зможуть працювати випускники після закінчення навчання?

Випускники можуть працювати у всіх вузах країни: викладач університетів та вищих навчальних закладів, викладач християнської педагогіки у вищій школі. Асистент, викладач вищого навчального закладу (технікуму, професійно-технічного коледжу, інституту, академії, університету), завідувач навчальною лабораторією, науковий співробітник, методист вищої категорії, службовець в апаратах центральних та місцевих органів державної влади. А головне — з таким дипломом людина може за власним бажанням працювати всюди. Повірте мені, головне — бажання і намагання.

Ви стали співавтором книги про Реформацію. Яким чином Реформація вплинула на зміни в освіті і науці?

500 років тому стався глибокий перелом у духовній історії України, яка поступово увійшла у загальноєвропейський реформаційний процес, зацікавлюючись новою західною культурою, відбулося активне запозичення передових філософських, етичних, релігійних ідей, що зумовлено потребами вітчизняного національно-культурного відродження.

У наш час Україна відмовилася від практики встановлення обов’язкової ідеології та переконань. Вставши на шлях розбудови демократичного суспільства, вона також зіткнулася з проблемою, як саме будувати це демократичне суспільство.

Колективна монографія «Реформація: успіх Європи і шанс для України» за редакцією Романа М. Шеремети та Ольги Романенко складається з десяти розділів, перелік яких дає можливість зрозуміти творчий задум авторів. Ми (Ольга Романенко, Адріан Буковинський, Ірина Сіданіч, Станіслав Грунтковський) висвітлили в роботі вплив Реформації на освіту й інститут сім’ї.

Один із рецензентів монографії, доктор педагогічних наук, професор, академік Національної академії педагогічних наук України Г. П. Шевченко визначила, що «попри те, що у рукопису монографії розкриваються важливі теоретико-методологічні проблеми становлення історії Реформації в світі, основна цінність книги полягає в розгорнутому науковому аналізі сучасного стану реформаційних процесів в Україні. І хоча в історії маємо чимало праць, які присвячені аналізу релігійно-реформаційних процесів, тим не менше, так ґрунтовно та цілісно у вітчизняній науці вони розглядаються чи не вперше. Цей рукопис є поважним внеском у розвиток різних галузей наук і її міждисциплінарний кросскультурний підхід поглиблює цінність дослідження. Рукопис монографії є не просто вдалою спробою науково-практичного аналізу феномену Реформації суспільного життя, але, по суті, маніфестом християн, які в результаті участі у відзначенні 500-річчя Реформації в Україні сформувалися у цілком прогресивне історичне світове явище». Цим реченням все добре сказано.

На мою думку, одним із найбільших впливів Реформації на зміни в освіті і науці є отримання можливості читати дорогу нам Біблію рідною мовою. Знання Писання є як основою, так і метою освіти: цьому завданню можуть служити гуманістичні методи, але вони не можуть розглядатися як самоціль. Я повністю розділяю погляди Лютера, який не розглядав освіту саму по собі як внесок до спасіння та побожності віруючих. Зіпсованість людської волі, як наполягав Лютер, є настільки глибокою, що без праведності Бога жоден не може зростати у побожності, не кажучи вже про можливість бути спасенним. У рівній мірі засуджені перед Богом, усі віруючі в рівній мірі є спасенними Божою благодаттю через віру в смерть Христа — це не залежить від освіти. Отже, без Євангелії освіта є безглуздям. І тільки з точки зору Євангелії освіта має стати цінною. На підставі Біблії всі молоді люди повинні бажати освіти як засобу, який дасть їм змогу стати відповідальними чоловіками та жінками, які спроможні керувати церквами, країнами, народами та своїми домівками.

Для України немає жодного іншого шляху як дозволити в освітніх закладах вивчати Біблію. Процес Реформації головним чином вплинув на становлення українського європейського суспільства, його могутність, процвітання і державна безпека залежить від духовно-морального та інтелектуального стану громадянського суспільства. Духовно-моральне виховання — це процес засвоєння традиційних для українського народу біблійних духовно-моральних цінностей і послуговування ними у своїй поведінці та життєдіяльності.

Ми розуміємо, що розвитку духовно-морального виховання молодого покоління в Україні перешкоджає розрив між вірою та знаннями, відсутність альтернативної духовної картини світу через домінування так званої наукової (атеїстичної) картини світу в системі освіти, а також низький рівень духовності й моральності, милосердя та гідності в суспільстві. Аналіз сучасної соціокультурної ситуації в Україні засвідчує, що однією з помітних і негативних рис українського суспільства є глибока духовно-моральна криза, моральний релятивізм, наслідками яких стає корупція, криза інституту сім’ї, алкоголізм, злочинність, наркоманія, СНІД, ігроманія, тютюнопаління, лихослів’я, рання підліткова вагітність тощо. Ці вияви аморальності притаманні молоді України, про що свідчать численні випадки підліткової жорстокості та залучення підлітків до суїцидальних груп. Указане зумовлює необхідність надання першочергової уваги духовно-моральному вихованню, зокрема шляхом подальшого впровадження та вдосконалення викладання відповідних предметів та організації духовно-морального виховання дітей, підлітків та молоді.

Ми констатуємо, що для різнобічного й гармонійного розвитку особистості важливо, щоб освітній процес базувався на основі традиційного світогляду українства з цінностями поліконфесійного українського народу: теоцентризм (христоцентризм), україноцентризм, кордоцентризм, логоцентризм, родиноцентризм, дитиноцентризм тощо — як на основі наукового осмислення дійсності Реформації-500, так і на скарбах духовного, морального та культурного надбань українського народу й людства загалом, опираючись на духовно-моральні та інтелектуальні здобутки релігійних та світських подвижників істини, зокрема, геніального Григорія Сковороди, трьохсотліття якого святкуватимемо у 2022 р.

Із перших років незалежності України в державних закладах освіти розпочалося викладання предметів духовно-морального спрямування у західних, а згодом в усіх інших областях нашої держави як факультативних предметів за вибором. Предмети духовно-морального спрямування є акме-освітою, дисциплінами навчально-виховного й етико-культурологічного характеру, що формують систему духовних і моральних цінностей особистості: розвиток від людини розумної (homo sapiens) — до людини духовної (homo spiritus).

З 1992 по 2017 роки в Україні накопичено значний і унікальний досвід духовно-морального виховання: створено навчальні програми, укладено посібники й підручники, підготовлено педагогічні кадри, захищено кандидатські й докторські дисертації з проблем духовно-морального виховання. Водночас викладанням охоплено лише частину дітей дошкільного віку, учнів загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів, студентської молоді, слухачів курсів підвищення кваліфікації закладів післядипломної освіти. Завдяки зусиллям науково-викладацьких колективів Національного університету «Острозька академія», Українського католицького університету, Київського університету ім. Бориса Грінченка, Мелітопольського університету ім. Богдана Хмельницького, Університету менеджменту освіти НАПН України, Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, інших вищих навчальних закладів, обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах усіх регіонів України забезпечено викладання курсів «Основи християнської етики», «Етика: духовні засади», «Християнська етика в українській культурі», «Біблійна історія і християнська етика» тощо.

Як особисто Ви прийшли до пізнання необхідності вивчати Біблію?

Біблія — це мій основний і головний підручник життя. Читаючи і аналізуючи кожне речення, розумію, як багато ще потрібно мені пізнавати і порівнювати, аналізувати і, головне, запам’ятовувати. Моя мрія — на кожну парту в школі, вузі, дитсадку покласти Біблію як Першу Книгу в Україні. Для цього необхідно налагодити просвітницьку роботу серед працівників системи освіти для поширення знань про використання Біблії і духовно-морального потенціалу багатства християнської педагогіки в історії України та за кордоном, інформування широкого загалу про наявні правові можливості викладання предметів духовно-морального спрямування, їх змісту та значущості для формування особистості дитини; інформування батьківської спільноти про зміст і особливості викладання предметів духовно-морального спрямування, розробитлення методичних рекомендацій для батьків щодо виховання дітей у сім’ї на засадах християнських духовно-моральних цінностей; для вихователів, учителів і викладачів дошкільних, загальноосвітніх і вищих навчальних закладів щодо викладання предметів духовно-морального спрямування й інтеграції християнських цінностей у зміст освітнього процесу; введення до навчальних планів керівниками вищих навчальних закладів для забезпечення духовно-морального виховання студентської молоді навчальні дисципліни відповідного спрямування: елективні спецкурси «Основи християнської етики», «Основи християнської культури», «Етика подружнього життя на християнських засадах», «Виховання особистості на засадах християнської моралі», «Основи релігійних знань», «Світові велети християнської культури: Мартін Лютер, Ян Амос Коменський, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Огієнко, Костянтин Ушинський, Микола Пирогов» тощо.

Чому важливо в школах і університетах давати дітям знання з біблійних законів?

Біблія — це збірка релігійних і світських творів, писаних на трьох континентах: Азії, Африці та Європі трьома мовами: давньоєврейською, арамейською, грецькою від ХІІ ст. до нашої ери до ІІ ст. нашої ери. Християни за біблійною традицією ведуть літочислення від початку світу і від народження Ісуса Христа; щоб визначити дату від початку світу, треба до нинішнього року додати цифру 5508. Збірка ця складається з двох частин: Старого Заповіту, написаного в дохристиянські часи давньоєврейською мовою, і Нового Заповіту, написаного ідеологами християнства давньогрецькою мовою. Старий Заповіт вважають священним писанням юдеї та християни, а Новий Заповіт — тільки християни.

Старий Заповіт складається із системи творів — це П’ятикнижжя (Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону), з книг історичних: Ісуса Навина (так звана книга Єгошуї), Суддів, книги Рут, двох Самуїлових книг, двох книг Царів, двох книг Хроніки, книги Ездри, книги Неємії, книги Естер. Потому йдуть книги навчально-поетичні — Йова, Псалмів, або Псалтир, книга приказок Соломонових, книга Еклезіастова, або Проповідницька, Пісня над Піснями. Завершують Старий Заповіт книги пророцькі, що поділяються на книги великих пророків та малих пророків. До перших відносять книги Ісаї, Єремії, Езекіїла, додають сюди також плач Єремії. До книг малих пророків — Даниїла, Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарія, Малахії. Таким чином, бачимо, що Старий Заповіт побудовано за чітко продуманою структурою, що й надає йому властивостей універсальної книги. Спершу йде передісторія єврейського народу (П’ятикнижжя), далі — історія, потому зібрані літературні пам’ятки, а в останньому розділі — книги пророцькі, тобто передвіщення майбутнього.

Новий Заповіт побудовано в основному за схемою Старого, але компоненти його інші. Він складається з Чотириєвангелія (від Матвія, Марка, Луки та Івана) — це розповіді апостолів, найближчих учнів Ісуса Христа, про життя, подвиги, муки, смерть і воскресіння Вчителя. Після того йде книга історична — Дії святих апостолів, тобто послідовників Ісуса Христа. Далі — ідеологічна частина: чотирнадцять послань апостола Павла (до римлян, два до коринтян, до галатів, до ефесян, до филип’ян, колосян, два до солунян, два до Тимофія, до Тита, до Филимона і до євреїв), потому йдуть соборні послання інших апостолів: Якова, два Петра, три Івана і одне Юди. Завершує цю частину книга пророцька — Об’явлення Івана Богослова, або інакше її звуть Апокаліпсис, — це передвіщення майбутнього. Книги Нового Заповіту складались у другому столітті нашої ери, або від народження Ісуса Христа, а остаточно їх утверджено у 364 році на Лаодикійському церковному соборі.

Сучасні вчені користуються текстом Біблії як джерелом для історії народів Близького Сходу, для дослідження історії релігії, мистецтва, літератури. Отже, Біблію треба розглядати як звід літературних форм та жанрів літератури часу від XII століття до нашої і до IV століття нашої ери, переважно релігійного змісту; водночас до Біблії входять книга Еклезіастова, де зібрано моральні повчання, розмисли про світ; історична книга Естер — тут ідеться про події в V столітті до нашої ери, книга Рут, де оповідається історія моавітянки Рут, жінки Боаза, — це були предки царя Давида. Пісня над Піснями — збірка чудових, високопоетичних любовних пісень. Загалом Біблія як звід пам’яток увібрала в себе ритуальні та юридичні кодекси, хроніки, народні пісні, любовну лірику, притчі, приказки, фрагменти героїчних описів, народні перекази, — вони розсипані по П’ятикнижжю, книгах Суддів, Самуїлових, Царів тощо.

Слід наголосити, що Біблія використовувалася не тільки для релігійних потреб, її тексти значною мірою вплинули на розвиток світової культури, в тому числі й літератури, образи Біблії надихали багатьох митців, на біблійні сюжети творилися скульптури, картини, влаштовувалися театральні дійства, зокрема середньовічний релігійний театр розігрував сцени з біблійного життя, писалися художні твори: поезія і проза. Часто письменники, наближаючи свої твори до потреб життя, переосмислювали їх як алегорії, тобто в масках біблійних героїв діяли герої сучасної авторам епохи («Божественна комедія» Данте Алігієрі, «Звільнення Єрусалиму» Торквато Тассо, «Загублений рай» і «Повернений рай» Д. Мільтона та багато інших). Для письменників Ренесансу, Бароко, Просвітництва біблійні теми та образи служили матеріалом для сатири навіть на релігію та духовенство (Ф. Рабле, І. фон Гуттен, Вольтер та ін.) — ця традиція тривала й у наступні віки.

Упродовж віків Біблія справляла великий вплив на духовне життя, літературу, культуру, образотворче мистецтво українського народу. В середні віки вона була вихідним пунктом для наукового думання, в рамки біблійних понять вкладалися не тільки історичні, а й природничі відомості. Уже в «Повісті врем’яних літ» бачимо не тільки посилання на Біблію, але й використання її як історичного джерела. Цю традицію зберігали й пізніші літописи. Сильний вплив Біблія мала на ораторську, проповідницьку прозу, житійну літературу (так звані житія святих), а особливо на полемічну.

Вступаючи в літературні й політичні змагання з питань віри, українські письменники оперували посиланнями на Біблію як на книгу найавторитетнішу. Сотні посилань на Святе Письмо, особливо на Новий Заповіт, зокрема на послання апостола Павла, зустрічаємо в полемічних посланнях Івана Вишенського. Для Вишенського біблійні вислови — вияв непорушної істини, авторитет Біблії він протиставляв авторитетові великих мислителів античності — Аристотеля і Платона, однак догматичне значення Біблії вже було значно підірване і в ті часи. Так, у бібліотеці Львівського братства було дев’ять видань Аристотеля, повний Платон та інші античні філософські трактати. Поступово біблійні образи українські мислителі починають розуміти, як писав Теофан Прокопович, «не буквально, а алегорично», тобто професори Київської академії вже бачили логічні суперечності в багатьох біблійних твердженнях.

Учення про символічне, а не буквальне розуміння Біблії розробив Григорій Сковорода. У філософії Сковороди Біблія посідає велике місце, багато в нього посилань на біблійні книги, але погляд на Біблію в нього неоднозначний. Біблію, за Сковородою, треба розглядати як таку, що одночасно є плоттю і духом, божевіллям і мудрістю, морем та гаванню. Філософ висміює «історіальний вздор» Святого Письма, вважаючи, що там є багато неправди та суперечностей, недоладностей, які часто суперечать законам природи, але Біблія, як світ символів, вістив Сковорода, може бути джерелом пізнання людиною самої себе і світу.

Гуманістичні й просвітницькі ідеї, розвиваючись на українському грунті, зрештою, привели до заперечення Біблії в її догматичному сприйнятті як істини в останній інстанції: у XIX-ХХ ст. на Біблію вже дивляться і як на одну із найдавніших історико-культурних пам’яток людської цивілізації. Проблема шкільного вивчення біблійних текстів широко висвітлена у статтях С. Абрамовича, Н. Білоус, М. Борецького, В. Мартинюка, О. Ніколенко, А. Пастухової, у книгах Л. Куценка, В. Соболь, В. Сулими та ін. Більшість із методистів пропонують розглядати Біблію тільки як збірку релігійних та церковних догм, а Валерій Шевчук — як пам’ятку духовності всього людства. Біблія сильна не так історіями в ній розказаними, як духовним змістом, що ті історії наповнює. Необхідно рекомендувати закладам освіти сміливіше вивчати Біблію на уроках літератури і мови, історії і біології, суспільствознавста і людинознавства тощо як основи української освіти. Щодо духовно-морального виховання в закладах освіти — це поле безмежне в Біблії.

В Україні активно розвивається професійна підготовка викладачів предметів духовно-морального спрямування, базовими (опорними) центрами якої стали вищі навчальні заклади: Національний університет «Острозька академія», Катехитично-педагогічний інститут Українського католицького університету, Державний вищий навчальний заклад «Університет менеджменту освіти» Національної академії педагогічних наук України, Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (м. Київ). У закладах післядипломної педагогічної освіти створено систему підвищення кваліфікації викладачів предметів духовно-морального спрямування, де до викладання залучають як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців. Ними проведено цілу низку навчальних курсів і тренінгів, забезпечено учасників цих занять духовною, дидактичною, навчально-методичною та іншою літературою.

Попри певні успіхи й досягнення у розвитку духовно-морального виховання в Україні констатуємо, що цих заходів недостатньо для збереження належного місця й ролі духовно-морального виховання у вітчизняній освіті. З огляду на це наголошуємо на першочерговій необхідності забезпечення належної уваги з боку Міністерства освіти і науки України, обласних управлінь освіти, директорів шкіл та їхніх педагогічних колективів, батьківської громадськості до виховання дітей і молоді в Україні на засадах традиційних для нашого народу духовних і моральних цінностей (зокрема в контексті національно-патріотичного й духовно-морального виховання), а також нагальну потребу розроблення й закріплення нормативно-правових та організаційно-управлінських механізмів упровадження цих цінностей в освітній процес нової української школи, що передбачає введення до варіативної та інваріантної складових навчальних планів дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих закладів освіти предметів духовно-морального спрямування, насичення духовно-моральним змістом інших навчальних предметів; розроблення правового, кадрового, методичного та фінансового забезпечення викладання цих предметів; підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів зазначених предметів і курсів тощо.

До переліку компетентностей суб’єктів освіти, викладених у Концепції Нової української школи, варто ввести як пріоритетну духовно-моральну компетентність. У школах і університетах давати дітям знання з біблійних законів важливо тому, що це зробить необхідним вилучити з виховних заходів закладів освіти невластивих для української християнської культури елементів, пов’язаних із ворожінням, чаклунством, магією, окультизмом, спіритизмом, які негативно впливають на психологічний розвиток дитини і формують антихристиянський світогляд (наприклад, Хелловін); унести в документи про отримання освіти запису про рівень сформованості у випускника чеснот, зазначених у Стандарті загальної середньої освіти та відомостей про вивчення предметів духовно-морального спрямування; переглянути список творів письменників, використовуваних у навчальному процесі, на предмет моральності; пропорційно висвітлювати альтернативні теорії походження життя на Землі під час викладання курсів суспільно-гуманітарного і математично-природничого циклів; поширювати та узагальнювати досвід викладання предметів духовно-морального спрямування в регіонах України на основі створення єдиної електронно-інформаційної християнської платформи; надасть можливість вивчення міжнародного досвіду духовно-морального виховання дітей і молоді та проведення з цією метою міжнародного конгресу тощо.

Які Ваші плани щодо подальшого розвитку цієї галузі знань?

Ми створили громадську організацію «Християнська академія педагогічних наук України» як альтернативу атеїстичній державній (хоч вона також громадська) Національній академії педагогічних наук України. Особисто об’єднуємо в ній активних небайдужих творчих християн, які цілеспрямовано беруть на себе відповідальність за розробку змісту, форм і методів християнської освіти.

У червні-місяці були делегатами Першого Всеукраїнського з’їзду педагогів із предметів духовно-морального спрямування в Острозі на базі Національного університету «Острозька академія», проаналізували актуальні проблеми духовно-морального виховання дітей та молоді України в контексті вітчизняних та міжнародних трансформацій, питання нормативного забезпечення викладання предметів духовно-морального спрямування, визначали духовно-моральну парадигму розвитку українського суспільства, умови відродження духовної місії української освіти, християнські духовно-моральні цінності в освітньому процесі Нової української школи, охарактеризували шляхи взаємодії сім’ї і школи у процесі духовно-морального виховання особистості, сучасні реалії і перспективи духовно-морального виховання дошкільників в Україні й інші питання.

Філософія і методологія християнської освіти відіграють важливу роль у формуванні свідомості молодого покоління. Тому для всебічного і гармонійного розвитку підростаючого покоління важливо, щоб освітній процес базувався не тільки на основі наукового осмислення дійсності, але на скарбах духовного, морального та культурного надбання українського народу і людства в цілому; метою освітнього процесу повинно бути не тільки надання основ знань з різних предметів, але й формування всебічно розвиненої, духовно і морально зрілої особистості, готової зустрітися з викликами сучасного життя; при формуванні навчальних і виховних програм важливо, щоб кожен громадянин знав історію, культуру і традиції України, будував міжособистісні відносини на засадах добра і милосердя, повазі, шануванні інших культур і народних звичаїв; навчальні плани повинні включати заняття в дошкільних навчальних закладах, уроки в загальноосвітніх навчальних закладах, лекції у вищих навчальних закладах з курсів духовно-морального спрямування в усіх класах загальноосвітньої школи, поряд з цим дошкільна, шкільна і позашкільна програми мають включати у себе яскраві епізоди жертовної боротьби українців за незалежність і соборність України, розкривати глибокі релігійні, сімейні, етнографічні та фольклорні традиції краю.

Які виклики стояли перед Вами і як Ви їх вирішували?

Ми всі розуміємо, що «відлига» і толерантне ставлення до християнських цінностей в нашій країні — тимчасове явище. Ще пару років — і почнуть нові державні чиновники забороняти, знімати, перешкоджати і таке інше. Щоб цього уникнути, нам сьогодні так багато разом і кожному на своїх місцях треба зробити на християнській ниві, щоб важко було змінити наші напрацювання. Шкода, що більшість українців живуть одним днем і за принципом «якось буде», «колись станеться» тощо. Нині нам неможна заспокоюватися, а ще гірше — не поспішати. Треба бігти з усіх ніг — затверджувати виховні програми на християнських засадах, розробляти навчальні підручники, методичні посібники, наукові роботи на християнських цінностях.

Я знаю особисто, що без команди важко самому це робити. В Університеті менеджменту освіти я з 2010 року навколо себе сіяла любов і добро —волонтером займалась зі студентами і викладачами духовно-моральними справами: християнські свята відзначали, знайомили з літературою християнською і дарували всім, виступали на всіх наукових і методичних заходах з проблеми духовно-морального виховання. Захистила в цей час дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук. Активно співпрацювала з освітніми інституціями: МОН України — ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» та з Громадською радою з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при МОН України: постійно беру участь у роботі журі щорічного Всеукраїнського конкурсу «Всеукраїнський турнір юних філософів та релігієзнавців» (2015, 2016, 2017).

Маю понад 250 друкованих праць із проблем історії педагогіки, андрагогіки, теорії і практики духовно-морального виховання дітей та молоді у фахових вітчизняних та закордонних виданнях. За час роботи на посаді професора кафедри педагогіки, управління та адміністрування з 2015 р. по теперішній час) мною розроблено і затверджено для магістрів педагогіки вищої школи за тематикою кафедри збірник робочих програм 7 спецкурсів (42 годин) із наочним методичним та технічним супроводом загальним обсягом 3,2 друкованих аркушів. У освітньому процесі активно практикую нові форми занять із використанням аудіовізуальних засобів та дистанційних технологій навчання. Активний академнаставник навчальних груп магістрів зі спеціалізації «Християнська педагогіка у вищій школі» Навчально-наукового інституту менеджменту та психології для студентів галузі знань «Освіта» (шифр 01), спеціальності 011 «Науки про освіту», спеціалізація «Педагогіка вищої школи».

З 2015 р. активний член редакції журналу-часопису «Слово Вчителю», член комісії МОН України з предметів духовно-морального спрямування, виконую обов’язки вченого секретаря Вченої ради УМО НАПН України і провожу щопонеділка християнські сніданки в Інституті менеджменту та психології. Співпрацюю з Всеукраїнським благодійним фондом «Східноєвропейська гуманітарна місія» щодо розроблення і друку християнської літератури в усі області України — Слово Боже в кожне серце!

Як реформувати серця українців, щоб вони жили за Божими заповідями?

Після відзначення Реформації-500 нам потрібно розробити концепцію і план дій впровадження реформаторських християнських ідей в суспільне життя країни. Кожний християнин повинен пообіцяти Богові (як клятву Гіппократа) продовжувати розпочату справу на всіх рівнях — в родині, дитсадку, школі, вузі, післядипломній системі освіти нести християнський зміст і біблійні заповіді в життя кожної людини. Приватна освіта з цим впорається швидко. Найголовніше — встигнути нам для державних закладів освіти написати побільше книжок, програм, спецкурсів, захистити дисертації на християнських принципах. Кожного дня свідчити про Бога байдужим і неосвіченим людям. Найлегше служити Богові — найважче служити людям. Але це наша місія — стійко несемо Слово Боже до кожної дитини і людини до останнього нашого подиху на землі заради вічного Царства Божого. Ми повинні звернутися до керівників релігійних організацій з проханням: сприяти впровадженню викладання предметів духовно-морального спрямування в закладах освіти, зокрема шляхом просвітницької роботи з вірянами, надання фінансової підтримки; обговорити питання впровадження викладання предметів духовно-морального спрямування на соборах, синодах, з’їздах, зборах благочинних, у храмах, домах молитви.

Звернутися до ЗМІ органам управлінням освітою, обласним інститутам післядипломної педагогічної освіти, представникам закладів освіти, релігійних і громадських організацій: вилучити з телевізійних і радіопрограм засобів масової інформації невластивих для української християнської культури передач та реклами, пов’язаних із ворожінням, чаклунством, магією, окультизмом, спіритизмом, які негативно впливають на психологічний та особистісний розвиток дитини, їхніх батьків та дорослих і формують антихристиянський світогляд.

Ми повинні контролювати дії МОН України, органів управління освітою, обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, керівників закладів освіти щодо сприяння у подальшому впровадженню викладання предметів духовно-морального спрямування у дошкільних, загальноосвітніх та вищих навчальних закладах, ухваленню обласних і місцевих програм сприяння викладанню предметів духовно-морального спрямування, активізувати роботу з реалізації вже ухвалених відповідних програм і рішень органів місцевого самоврядування; подальшій роботі з підготовки педагогів із предметів духовно-морального спрямування, забезпеченню підвищення їхньої фахової майстерності; створенню методичних об’єднань педагогічних працівників із предметів духовно-морального спрямування; створенню кабінетів із духовно-морального виховання у навчальних закладах; поширенню позитивного досвіду викладання предметів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах, а також виховання на засадах духовно-моральних цінностей у дошкільних навчальних закладах; участі педагогів, дітей і молоді в різноманітних конкурсах, виставках, форумах, презентаціях, олімпіадах і турнірах із предметів духовно-морального спрямування; уведенню до навчальних програм підвищення кваліфікації всіх категорій педагогічних працівників спецкурсів із духовно-морального виховання особистості; здійснювати системний методичний супровід викладання предметів духовно-морального спрямування; щорічно заслуховувати інформацію про стан викладання предметів духовно-морального спрямування в дошкільних, загальноосвітніх та вищих закладах освіти; на основі розробленого в Університеті менеджменту освіти НАПНУ та Національному університеті «Острозька академія» курсу підготовки вчителів із предметів духовно-морального спрямування інститутам післядипломної педагогічної освіти розробити курси підвищення кваліфікації з духовно-морального виховання дітей дошкільного віку, учнів, методистів, завідувачів дошкільних навчальних закладів, вихователів; розглянути питання щодо уточнення в Державному стандарті загальної середньої освіти психологічного портрету випускника середнього загальноосвітнього закладу на основі посилення значення духовно-моральних цінностей із подальшим розробленням відповідних навчально-виховних програм; упровадження в освітній процес дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних та вищих навчальних закладів предметів духовно-морального спрямування, розроблення відповідних освітніх програм.

Ідеологічні підвалини Реформації сформувались на основі учення Мартіна Лютера, який півтисячоліття тому проголосив, що грецьке слово «покликання» відноситься не лише до служіння священика, а і до підприємця, робітник та селянина, що роблять свою щоденну працю, яка теж важлива для Бога. Україна офіційно проголосила курс на європейську інтеграцію, але без усвідомлення того, що стало причиною утворення успішних держав, без вивчення їх досвіду та впровадженням реальних реформ, одними лише деклараціями до об’єднаної Європи наблизитися навряд чи вдасться.

Розмову вела Ольга Романенко

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *