Історична свідомість у добу Ренесансу та Реформації: український контекст
18.10.2016
Баптисти Волині проведуть табір молодіжних служителів «Реформація 500»
18.10.2016

Культурфілософське коріння кальвінізму в Україні

Кальвінізм як напрям третьої, пізньої течії християнства протестантизму має свою потужну історію розвитку на теренах України. Ця історія розпочалася засвоєнням здобутків гуманізму та Реформації в Україні. Серед новітніх явищ гуманізму в Україні того часу актуальними були також релігійно-філософські твори доби Середньовіччя; пріоритетом користувалась література духовного змісту. Це дозволяє стверджувати, що Реформація в Україні є не регіональним втіленням європейських рухів, а самобутнім явищем, що постало в Україні під впливом їхніх ідей. Географія цих рухів не обмежується лише західним регіоном України, хоча значну роль у цьому процесі відігравав саме цей її регіон.

Нині кальвінізм представлений в Україні рядом діючих церков, а саме: релігійними організаціями пресвітеріанської церкви, а також Закарпатською реформатською церквою. У статті аналізуються засади кальвіністського віровчення; висвітлюється та аналізується сучасний його стан. Автор відстоює думку про те, що культурфілософське коріння кальвінізму є важливою складовою сучасного поширення протестантського руху в Україні.

Дослідження питання науковцями

Попри те, що домінуюча кількість віруючих України сповідує християнство у традиції православного віросповідання (понад п’ятдесят відсотків населення країни), поширеними в Україні є й інші віросповідання. Нагальним наразі є вивчення їх становлення на теренах України, а також аналіз окремих напрямів з метою не лише наукового студіювання, а й у цілях з’ясування причин їхнього поширення серед постійно зростаючого кола співвітчизників.

Потужний науковий арсенал у вітчизняній науці склався у контексті вивчення історико-культурного, теологічного, філософського доробку протестантизму та його представленості на теренах України. Так, у дисертаційному дослідженні «Протестантизм в Україні: генеза, структура, місце у соціокультурних процесах» В. І. Любащенко особлива увага акцентується на соціокультурних аспектах діяльності протестантських організацій.

Діяльність протестантських організацій в Україні в контексті державної політики в 1920-1930-х рр. досліджував Р. А. Сітарчук; у 1940-1970-х рр. аналізував Ю. В. Вільховий. Цікавими є також праці М. Ю. Русина, А. В. Юраша, С. І. Жилюка та ін.

У переважній більшості досліджень увага акцентується або на історичному аспекті вивчення, або на теологічному. На нашу думку, слід поєднати ці два напрями дослідження. Саме з такого погляду проаналізуємо історію становлення в Україні одного з перших напрямів протестантизму кальвінізму як культурфілософського підґрунтя його сучасного організаційного представлення.

Протестантизм у сучасній Україні

Протестантизм, відповідно до щорічного звіту Міністерства культури «Про мережу церков та релігійних організацій в Україні» станом на 01.01.2015, посідає друге місце за поширенням в Україні після православної традиції віросповідання, що дає підстави дослідникам вважати протестантизм питомо українським конфесійним утіленням християнської віри.

Мається на увазі велике коло протестантських сект та деномінацій, які представляють собою як ранній історичний протестантизм, так і пізній. Звичайно, поширення останнього, що блискавично відбулося в 90-х рр. ХХ ст. і триває дотепер, хоч і більш уповільненими темпами, є помітнішим.

Історичний протестантизм, про поширення якого в часи Реформації в Україні неодноразово йшлося в історичній літературі, також мав вагомий вплив на становлення як культури, так і духовності українців. Утім, розмежовувати впливи протестантських деномінацій, що мали місце в історії та характеризують сьогодення, не продуктивно. Сучасні протестантські організації, які виникають у ХХ ст. й активно розбудовуються дотепер, хоч і сприймаються в силу новизни власного найменування як ультрасучасні, є продовженням тих ідей, що були предметом обговорення широкого кола інтелектуалів часів реформації, і не лише в Європі, а й в Україні.

Показовим прикладом є рух кальвінізму в Україні, наскрізну лінію поширення ідей якого в релігійно-культурному, суспільному житті України можемо прослідкувати.

Протестантизм є третім, пізнім серед християнських напрямів, конфесійним типом християнства, що виник на ґрунті ідей Відродження, на основі застосування засад гуманізму в лоні церкви. Поширення ідей протестантизму на території України розпочалося на початку 40-х рр. XVI ст.

Особливістю рухів гуманізму та реформації в Україні був їхній тісний зв’язок з потужною релігійною традицією, що не втратила своїх позицій в Україні. Тому в цей час популярністю користувалися твори як світського, так і релігійного характеру, як антиклерикальна, так і ортодоксальна християнська література православного та католицького віросповідання. Це дозволяє стверджувати, що Реформація в Україні є не регіональним втіленням європейських рухів, а самобутнім явищем, що постало в Україні під впливом їхніх ідей.

Виникнення кальвінізму та його канони

Одним із напрямів протестантизму є кальвінізм як продовження ідей Жана Кальвіна (1509-1564). Принципів кальвінізму дотримується також ряд інших протестантських церков.

Жан Кальвін близько 1533 р. почав під впливом ідей гуманізму пропагувати засади нового на той час вчення. Особливо відомим його зробила промова, написана ним 1533 р. для ректора Паризького університету Миколи Копа, у якій автор закликав до Реформації в церковному житті, подібної до тієї, яку пропагували лютерани, а також праця «Інституції християнської віри», в якій Ж. Кальвін хотів пояснити королю Франциску І сенс нової віри.

Ідеї Кальвіна ґрунтувались на базових для протестантизму постулатах: спасіння виключно власною вірою, виключний авторитет Біблії, рівність усіх віруючих перед Богом, виборність релігійного керівництва, пропагування спрощеного культу.

Жан Кальвін до цих положень додав й інші. Так, у своїй програмовій праці «Настанови у християнській вірі» (1536-1559) він писав про передвизначеність Богом долі людини, одних людей Той зберігає на спасіння, а інших — на загибель, тож особисте спасіння не видається можливим (спокутувальна жертва Христа була принесена як передвизначеність до спасіння); про важливість віри християнина у свою обраність до спасіння; писав про те, що все життя людини є її служінням Богу, життям заради нього, бо людина перебуває в руках Божих; ознаками, що Бог обрав людину для спасіння, є її побожність, моральність, життєвий успіх, упорядкованість її життя, здатність до «мирського аскетизму» (пошана до праці, ініціативність, відповідальність, моральність, лояльність до справедливої державної влади).

Відомими є п’ять канонів ортодоксального кальвінізму:

  1. порочність людини, яка нічого не може вдіяти для свого спасіння;
  2. безумовний вибір Бога, який обирає людину для спасіння без усяких на це підстав чи умов;
  3. Христос помер тільки за вибраних, а не за всіх людей;
  4. якщо людина обрана для спасіння, вона не може вчинити опір Святому Духові; благодать Бога є нездоланною;
  5. спасіння назавжди, вибраний Богом до спасіння не може бути залишений ним ні за яких обставин. Ці канони стали основою різних форм кальвінізму та були використані англійськими, французькими, швейцарськими, а також іншими реформатськими церквами. Їх сповідує більшість баптистів.

Поширення кальвінізму в Україні

Праці Жана Кальвіна набули поширення спочатку в різних країнах Європи, а пізніше в Північній Америці та в усьому світі. Їх брали за основу інші протестантські течії: у Франції реформатори прийняли «Ларошельське сповідання», яке підготував Кальвін, і назвалися гугенотами за прізвищем одного зі своїх керівників — Безансона Гуга. Ідеї Кальвіна склали базу віровчення Пресвітеріанської церкви Шотландії, визнавались пуританами в Англії, а також Англіканською церквою.

Послідовники Кальвіна називають себе реформатами в Швейцарії, Голландії та Німеччині; в Англії та Шотландії — пресвітеріанами, у Франції — гугенотами.

Поширення ідей Кальвіна в Україні пов’язане з діяльністю освічених людей того часу, які приїздили на запрошення багатих осіб виховувати їхніх нащадків. Так, відомо про Фому Фальковського, Павла Зеновича, Миколу Житного, Олександра Вітреліна.

Особливих територіальних обмежень не існувало: від Волині і Галичини до Поділля і Київщини пропагувалися нові вільнодумні ідеї. Втім, збори, школи і друкарні були зосереджені в основному у Західній Україні. У 60-х рр. XVI ст. в Україні існувало близько 300 реформатських громад. Перший синод, який об’єднав кальвіністські громади Речі Посполитої, відбувся в 1554 р., а в 1562 р. у Несвізькій друкарні князів Радзивілів уперше надруковано кальвіністський катехизм (його уклав Шимон Будний) давньоруською мовою.

Дослідники історії кальвінізму в Україні виділяють такі три етапи його становлення: зародження конфесії (40-50 рр. XVI ст.), розквіту (60-80 рр. XVI ст.); згасання активності (кін. ХVI — поч. XVIІ ст.). У 50–60-х рр. XVIІ ст. діяльність кальвіністських громад у більшості регіонів України майже сходить нанівець.

Поширення кальвінізму в Україні пов’язане з історією його розвитку у Речі Посполитій, на території сучасних Польщі та Білорусі. «Польсько-литовська держава стала пристанищем євангельських доктрин з цілого світу: крім лютеран і кальвіністів, поширились унітаристи (соцініяне), чеські браття й інші секти», — пише М. Грушевський [1, 64].

Оскільки кальвінізм сповідувала переважно шляхта, то впливовими їхні погляди були навіть в польському сеймі. Канцлер Великого князівства Литовського князь Микола Радзивіл Чорний (1546-1589), який сповідував кальвінізм, домігся того, що вчення стало панівним серед шляхти. Пригадаємо, саме це князівство на той час охоплювало значну частину українських земель.

Поширенню кальвіністського вчення в Україні сприяли також добрі стосунки, що історично складалися у послідовників цього вчення із православними християнами в Україні. Це, зокрема, засвідчив акт Варшавської конфедерації 1573 р., він гарантував на території Речі Посполитої рівність християнських конфесій та забороняв використовувати зброю для розв’язання міжконфесійних конфліктів. Цей пункт увійшов і до переліку зобов’язань, виконання яких під присягою покладав на себе новообраний король Речі Посполитої, відомих під назвою Pacta Conventa.

Як спротив полонізації та католізації таку єдність християн православної віри та протестантської вітало українське козацтво, розглядали навіть можливість укладення відповідної унії, яка б прийшла на заміну унії з католицькою церквою. Утім, така єдність тривала не довго, як і не тривалою була переможна хода кальвінізму в Україні.

Кальвіністські громади

Покровителями кальвінізму в Україні були вихідці аристократичних родин — Вишневецьких, Войнів, Воловичів, Глебовичів, Горських, Потоцьких, Пронських, Радзивіллів, Стадницьких, Ходкевичів, Язловецьких та ін. Кальвінізм в Україні пропагувала і шляхта, яка не обіймала високих державних посад, але була впливова та шанована, зокрема давала гроші для навчання віруючої молоді за кордоном, опікувалася школами тощо. Це Павло та Теодор Оріховські, Микола Рей та його сини, Станіслав Сарницький та ін.

Скласти реєстр кальвіністських громад в Україні того часу досить складно, вітчизняна історіографія базується в цьому питанні на підрахунках М. Грушевського, а вони, як відомо, є незавершеними [1, 65-67].

Історики зазначають, що на українських територіях існувало близько сотні кальвіністських громад, вони були зосереджені переважно у Західній Україні [1]. Утім, кальвінізм поширювався в усіх регіонах України.

У Галичині серед міст, де проживали кальвіністи, були: Бучач, Гвоздець, Дорогоїв, Дубляни, Жовква, Зборів, Ланцут, Яцимир; у Холмщині — Замостя, Зміївка, Краснобрід, Крилів, Криниця, Круп’є, Лащів; на Берестейщині — Берестє, Венгров, Городище, Заблудів, Русків, Ямно; на Волині — Берестечко, Корець, Лабунь, Мартинівці; на Поділлі — Кам’янець, Межибіж, Панівці, Хмельник; у Брацлавщині та Київщині — Винниця, Козаровичі, Ліщин, Мозир. Діяли збори кальвіністів також у Підляшші (у Бєльську, Дорогичині, Мельнику) [1].

Існували й такі громади, що налічували невелику кількість людей та діяли лише кілька років, були і чисельні осередки, деякі навіть мали при собі школи. На Волині кальвінізм став особливо популярним у м. Берестечко, Корець, Лабунь, Мартинівці; на Підляшші — у Бєльську, Дорогочині, Мельниках.

Популяризувалися вже згадувані твори Кальвіна, а також інші праці: друк польською мовою «Берестейського катехізису» (1553-1554); праці Рея, Тржецеського, Трепки, Бренія, Жея, Воєвудка; «Берестейський канціонал» (1558) Яна Заремби.

Першим протестантським твором давньоукраїнською мовою вважають «Катехизис» (в оригіналі «Китехизисъ, то єсть наука стародавная христіанская отъ Святого Письма, для простихъ людей языка русского, в питаніахъ и отказахъ собрана»), що був виданий у Несвіжі 1562 р. зусиллями Симона Будного, Матвія Кавечинського та Лаврентія Кришковського. Твір є водночас пам’яткою слов’яно-гуманістичного руху і викладом протестантського вчення, яке на той час не було відоме широкому загалу інтелектуалів. Предметом для обговорення були також твори та ідеї, що їх висловлював Ян Потоцький, популяризуючи вчення Кальвіна.

Кінець XVI — початок XVIІ ст. — період поступового згасання активності протестантських громад, який мав місце не через настороженість до ідей, що пропагувалися протестантами, а далася взнаки політика. Горські, Пронські, Пузини, дехто з Вишневецьких, пани Дорогостайські, Глебовичі, Ходкевичі, Чапличі, Гойські, Сенюти, Воютинські, Ляховецькі та інші покидали протестантизм: хтось за власним переконанням та у результаті духовних пошуків, хтось через судові переслідування. Як правило, вони приставали до Римо-католицької церкви. Серед іншого це давало їм більші права, які на той час у порівнянні з іншими мали католики.

Вплив ідей кальвінізму

Дослідники неодноразово зазначали про плідність ідей протестантизму загалом і кальвінізму зокрема на українських землях: народна мова починається сприйматися як мова релігійного пошуку, як шлях до тлумачення Святого Письма, прикладу звернення до народної мови слідували і деякі православного духовенства.

М. Грушевський зазначає: «Скажу натомість загально, що енергія, інтензивність, сміливість українського національного руху… виявились не без зв’язку з реформаційним рухом» [1, 80]. Виникає новий жанр духовної літератури — повчальні Євангелії. 1600 р. надруковано «Четвероєвангеліє» у Вільні; 1606 р. — «Євангеліє учительноє» у Крилосі; в 1619 р. — у Рахманові «Євангеліє учительноє, для казання на каждую неділю и свята урочистыи» коштом Кирила Транквіліон-Ставровецького. Не досліджені дотепер стародруки XVI — XVIII ст. чекають на вивчення в книгозбірнях монастирів Львова та Києва.

Вплив політичних змін на протестантизм

У кінці XVIІ — на початку XVIІІ ст. відбулися військові дії, що змінили політико-географічну карту світу: Росія, Польща, Швеція, Туреччина вели боротьбу за розподіл території України, українське козацтво, селянство, частина шляхти мріяли про самобутність та самостійність. Ідеї протестантизму стають менш популярними, втрачають підтримку шляхти, зменшується чисельність їх послідовників.

Н. Полонська-Василенко зазначає: «Назагал протестантські рухи не мали великого впливу в Україні: приєдналася до них невелика група аристократії, переважно одного покоління, бо діти здебільшого відійшли від тих рухів» [5, 385].

Більша територія України відійшла до Російської імперії, релігійна свобода у якій не діяла навіть на рівні гасел та декларацій. Утім, у першій пол. XVIII ст. ще діяли поодинокі кальвіністські громади на теренах України.

Коли в другій пол. XVIII ст. за рішенням Катерини ІІ відбувається колонізація півдня та сходу України, колоністами постали німецькі та голландські меноніти, яких у якості робітничої сили запрошували освоювати нові території.

Менонітство (назва походить від прізвища засновника течії Менно Симонса) є крайньою гілкою кальвінізму. Меноніти сповідують догмат про передвизначення та мирське призначення віруючого, визнають постулат «тільки Писання», принцип загального священства. Відрізняються від кальвіністів вони тим, що сповідують можливість хрещення лише в дорослому віці. У другій половині 70-х рр. ХІХ ст. та 20-30 рр. ХХ ст. більшість менонітів України емігрувала до США та Канади, частина тих, хто лишився, у 60-х рр. ХХ ст. приєдналася до Союзу євангельських християн-баптистів (тоді — СССР).

У часи зняття завіси холодної війни, що фактично мала місце і на релігійному ґрунті, де протиставлялися як непримиренні: релігії світу та де-факто атеїстичне вчення та ідеологія, а де-юре релігійна доктрина про комуністичне вчення та партію, яка є його духовним авторитетом, — констатується пожвавлення релігійного життя на територіях, що зазнали багатосторічного гноблення.

Долання комуністичних ідеологем принесло з собою усвідомлення необхідності побудови власної держави, що має захищену на державному рівні свою традицію, у тому числі релігійного змісту. В часи релігійного ренесансу, що тривав на Україні в 90-ті рр. ХХ ст., постає ряд нових церков, які, втім, не постали з нічого, вони перейняли естафету поколінь, що перервалася, але не згасла.

Нащадки кальвінізму в сучасній Україні

Так, нині в Україні кальвінізм існує у вигляді реформаторства і пресвітеріанства. За даними статистичного звіту «Про мережу церков та релігійних організацій в Україні» станом на 01.01.2015 кальвінізм представлений релігійними організаціями пресвітеріанської церкви, а також Закарпатською реформатською церквою.

Ці нові церкви відкривають одними з перших закордонні місіонери. Так, Филимон Семенюк у Рівному і Степані у 1992 р. реєструє реформатські церкви, а в 1996 р. Євангельська пресвітеріанська церква була зареєстрована в Одесі.

Нині релігійні організації пресвітеріанської церкви представлені в Україні 71 організацією, що офіційно зареєстровані, а Закарпатська реформатська церква має 123 релігійні організації, з яких 118 є зареєстрованими. Релігійні організації пресвітеріанської церкви представлені у тринадцяти областях України та місті Києві. Оскільки Закарпатська реформатська церква має чіткий регіональний характер, її релігійні організації концентруються в основному в Закарпатській області.

У Києві діє Євангельська реформатська семінарія України, президентом якої є Ерік ван Альтан. Цей навчальний заклад є спільним навчальним закладом для пресвітеріан та реформатів.

Головою консисторії Закарпатської реформатської церкви є єпископ Олександр Олександрович Зан-Фабіан. Президент асамблеї християнської пресвітеріанської церкви України — Ігор Степанович Тішевський.

Однією з причин активного представлення та поширення протестантизму в Україні нині є глибоко укорінене в народній свідомості (хоч і широко інституційно не закріплене свого часу) розуміння базових ідей діячів Реформації. Важливе місце серед них посідають ідеї Жана Кальвіна, які склали основу ряду реформаторських напрямів та використовуються нині в різних деномінаціях.

Інституційне формування протестантизму в Україні відбулося значно пізніше за засвоєння ідей його діячів, але в силу цього і сприйнялося з часом уже як своє, а не запозичене вчення. На думку автора, варто продовжити висвітлений у статті напрямок дослідження, спрямувавши його на вивчення інших постатей діячів Реформації, на аналіз ідей більш широкого кола протестантських течій. Це дасть змогу глибше зрозуміти причини поширення протестантизму в Україні, достеменно з’ясувати його коріння в українській культурфілософській традиції.

Використана література

  1. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні / М. Грушевський. — К. : Освіта, 1992. — 191 с.
  2. Іваськів Й. Український народ і християнство: Історичний нарис / Й. Іваськів. — Х. : Глобус, 2005. — 304 с.
  3. Лепявко С. Криштоф Косинський / С. Лепявко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети. — К. : Варта, 1994. — 560 с.
  4. Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні. Курс лекцій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / В. І. Любащенко. — 2е вид., доп. і випр. — К. : Поліс, 1996. — 350 с.
  5. Полонська-Василенко Н. Історія України. До середини XVII століття / Н. Полонська-Василенко. — К. : Либідь, 1995. — Т. 1. — 586 с.
  6. Русин П. Під вітрилами Реформації: Несправедливо забута сторінка історії української духовності / П. Русин // Український народ і християнство: Історичний нарис. — Х. : Глобус, 2005. — С. 63-108.

Катерина Кириленко,

Збірник наукових праць «Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури», вип. ХХХV, 2015 р.

Джерело: nakkkim.edu.ua

Фото: Закарпатська реформатська церква, с. Бене Береговського району

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *