Мартин Лютер о свободе и рабстве воли
21.10.2016
Павло Унгурян розповідає про підготовку до відзначення ювілею Реформації
24.10.2016

Проникнення реформаційних ідей Мартіна Лютера на землі Чеської корони

Виступ монаха-августинця з Ейслебену, що в Тюрингії, Мартина Лютера 31 жовтня 1517 р. з 95 тезами проти торгівлі індульгенціями, що послужило початком німецької Реформації, знайшов широкий відгук і на землях Чеської корони. Проте зближення поглядів поміркованої чеської гуситської церкви, що постала під впливом проповідей чеського реформатора Яна Гуса (1371-1415), з ідеологією німецького реформованого християнства проходило дуже поволі і з великими застереженнями.

Як відомо, чеських поміркованих гуситів називали «утраквістами» або чашниками. Їх програмними документами стали чотири «Празькі артикули» і символ — чаша: приймання причастя з чаші з хлібом і вином для всіх вірників (лат. sub utraque specie, звідси «чашники», «утраквісти»); покарання всіх без винятку за гріхи, злочини і проступки (тобто, рівність всіх перед законом); свобода проповіді Слова Божого (тобто, свобода слова); заборона церковним діячам участі у світській владі і набутті багатства [3, 156-157].

Мета нашої наукової студії полягає у розкритті шляхів проникнення німецьких реформаційних ідей на чеські землі та простеженні впливу цих ідей на церковне життя чеського суспільства. У вітчизняній історіографії це питання на сьогодні залишається майже не вивченим. Широко опрацьовано цю проблему такими чеськими істориками, як Йозеф Яначек [12, 686], Амадео Молнар [14, 141-142], Ярослав Ґол [9, 127]. Франтішек Міхалек Бартош [3, 234-235], Фердинанд Грейса [10, 244-247, 251-252, 259-260].

Гуситський рух

У період гуситської революції (1419-1471) чеське суспільство опинилося в ізоляції, хоча й частковій, від Західної і Південної Європи. Папський Рим і католицька Європа вперто трималися тези про гуситів як єретиків, хоча гуситська церква і її ієрархи так і не наважились відокремитися від Риму і вважали себе частиною католицької церкви, щоправда частково реформованою.

Як відомо, між поміркованими гуситами і Католицькою церквою було укладено своєрідне примирення, т. зв. «Їглавські компактати» (1436 р.), що забезпечувало свободу вибору конфесії (гуситської або католицької) на чеських землях і було першим кроком до релігійної свободи в Європі. Компактати були підтверджені чеським сеймом як закон у 1485 р., який діяв до 1567 р. Проте компактати і автономія гуситської церкви ніколи не були визнані Папою Римським [3, 175-176, 186].

Уява про чеське єретицтво, що все ще жила в католицькій Європі на початку ХVІ ст., так само, як і розуміння гуситства цього часу радикальними реформаторами як прогресивного релігійного вчення, в XVI ст. була вже анахронізмом. Офіційна гуситська ідеологія в цей час уже дуже мало відрізнялась від католицької і обидві вони дедалi більше зближались. Єдине, в чому гуситство відрізнялось від католицької церкви, було прийняття причастя «за обома видами» [2, 70], тобто з хлібом і вином для всіх віруючих, а головне повна підпорядкованість гуситства світській владі.

В результаті, в той час, коли німецька Реформація пропонувала гуситам програму ревізії їх ідейних позицій, перетворення гуситської церкви в самостійну національну церкву, незалежну від Риму, вона наштовхнулась на глухоту як з боку гуситських церковних ієрархів, так і з боку світських гуситських кіл. Революційність гуситів уже була в далекому минулому. Світські гуситські діячі були задоволені своєю провінційною влаштованістю, церковна ж гуситська організація, як ми наголошували, була повністю підпорядкована світській владі [12, 187].

Проте це не значить, що в гуситстві панувала єдність. Невтішна господарська ситуація підготувала ґрунт до виникнення в Чехії радикальних течій, що тільки чекали свого часу, нагоди вийти з тіні. Тому не було випадковим, що Реформація, яка вибухнула в сусідній Німеччині, знайшла відразу відгук і на чеських землях, хоча спочатку і не досить сильний.

Мартін Лютер та праці Яна Гуса

Реформовані ідеї Яна Гуса неабияк зацікавили нового реформатора Мартіна Лютера. Його ставлення до них не було однозначним, часом він визнавав їх тотожними з власним розумінням реформи церкви, а подеколи навіть полемізував з ними. Так, під час знаменитого диспуту в Лейпцигу з католицьким теологом з Інгольдштадта Йоганом Еком, Мартін Лютер заявив, що «поміж тезами Гуса є декілька істинно християнських тез, а саме: тези про єдину святу церкву, яка становить спільноту обраних; визнання пріоритету римської церкви не належить до тих основ віри, без яких неможливе спасіння душі» [7, 686]. У той же час М.Лютер заявив, що його ідеї не тотожні з ідеями гуситів, проте, на його погляд, характеризувати чехів як єретиків несправедливо.

Серед присутніх на диспуті був і празький церковний гуситський діяч Якуб, який відразу домігся аудієнції у німецького реформатора і обіцяв прислати йому твори Яна Гуса. За його посередництва восени 1519 р. празький протоієрей Вацлав Рождяловський передав М. Лютерові працю Яна Гуса «Про церкву». Прочитавши її, Мартин Лютер був вражений схожістю його та Гусових ідей, і в захопленні заявив: «Cамі не усвідомлюємо того, що всі ми зараз гусити» [14, 141-142]. Засудив також рішення Констанцського собору 1415 р. про спалення Я. Гуса, звинуватив собор у роздмухуванні розбрату між німцями і чехами. В 1520 р. за пропозицією М. Лютера праця Я. Гуса була опублікована в Майнці.

Тези М. Лютера бурхливо обговорювалися на засіданні синоду гуситських священнослужителів у Празі в серпні 1519 р. З їх ініціативи в наступному році було видано «Отче наш» і «Десять Божих заповідей» у викладі М. Лютера. В серпні 1520 р. в своєму трактаті до «Послання Лютера імператорові і християнському дворянству німецької нації про поліпшення християнського стану» М. Лютер запропонував, щоб вимоги чеського гуситства вирішила спеціальна комісія, призначена імператором та імперськими князями для того, щоб чехи могли обрати власного архієпископа і всі гусити могли б по праву приймати причастя з чаші [9, 127].

В грудні 1520 р. Лютер публічно спалив папську буллу, спрямовану проти його вчення. 3 січня 1521 р. католицька церква наклала на нього анафему. Від переслідування Риму і німецьких католицьких ієрархів Лютера захистив саксонський курфюрст Фрідріх ІІІ Мудрий, сховавши його в своєму замку у Вартбурзі.

За цим процесом з великою симпатією слідкували чеські гусити і члени нечисельної реформованої чеської церкви, відомої під назвою «Об’єднання братське» [15, 53-58]. Вони стали свідками того, що світ християнської Європи радикально змінився, в порівнянні з часом, коли свої ідеї пропагував Ян Гус. Ідеї реформи церкви зацікавили не тільки низи, але, головним чином, міський патриціат, дворянство і окремих представників при королівських дворах.

Мартін Лютер не був змушений переховуватися, як це робив Я. Гус, бо його підтримувало вище дворянство, імперські князі, курфюрсти. Якщо Я. Гус виступав тільки за реформу, за очищення католицької церкви, то М. Лютер закликав до створення німецької «національної» церкви під патронатом світських правителів, тобто був готовий до повного розриву з офіційною Католицькою церквою. Не випадково його Реформація отримала назву «князівської реформації» [14, 40-408].

Вчення Мартіна Лютера у чеських землях

Вчення Мартіна Лютера проникло до Чеського королівства, передусім у реґіони північного прикордоння, віддавна заселеного німецькими колоністами, тісно пов’язаними із сусідніми Саксонією і Тюрингією. На початку 20-х рр. проповідники вчення Лютера діяли в Дєчіні, Бенешові, Чеській Кам’яниці, в Локетській домінії, у володіннях магнатів Шліків в рудногірському підгір’ї.

Складніша ситуація була в центральній Чехії і, зокрема, в Празі. Поширення лютеранства відкрило дорогу радикальній течії серед гуситів-чашників, ідейно близьких колишнім таборитам, активізувало «Об’єднання братське», викликало появу народного радикального сектантства. Радикальних гуситів-чашників підтримала деяка частина багатого бюргерства, патриціату та їх представників у магістраті, коншелів. Завдяки їм настоятелем головного храму Старого Міста, церкви Діви Марії «перед Тином», став Ян Пóдушка, а його помічником молодий магістр Вацлав Рождяловський, що мав прямі контакти з М. Лютером, як ми вже згадували раніше [5, 248-250].

Поряд з ними в Старому Місті діяв радикальний проповідник ідей Лютера, священик Ян Міруш (Мірош). На празьких вулицях і площах із «палкими проповідями» виступав Матвій Пустельник з Кромержіжа. Слід відзначити, що Я. Пóдушка різко критикував пишні церковні обряди, викидав із церков образи, розбивав вівтарі, не визнавав мощі святих, ані самих святих. Він також забороняв проведення пишних процесій. За його словами, «тіло Господнє знаходиться на небі, а не в дарохранительницях» [10, 244-247, 251-252, 259-260].

Ситуація в Празі певною мірою нагадувала часи гуситської революції 1419-1471 рр. Здавалося, що лютеранство знову розбудило чеський реформаційний рух. В той же час активізувалися й прибічники традиційного, поміркованого напряму серед гуситів-чашників. Релігійна радикалізація у Празі проявилась і в роботі керівного органу гуситської церкви, міської консисторії (ради). Деякі її члени виступили за розширення прав гусистської церкви за рамками компактатів. Їх підтримали професори Празького університету, багаті міщани і декілька визначних дворян. У результаті на синоді гусистської церкви 20 квітня 1520 р. головний адміністратор консисторії, поміркований Матвій Корамбус, що називав Я. Пóдушку священиком-єретиком, був змушений залишити свою посаду.

Ситуація несподівано змінилася, коли в Празі в черговий раз вибухнула епідемія мору, її жертвою стали саме низи і їх вожді Я. Пóдушка, В. Рождяловський та інші [4, 84]. Наступний Синод гуситської церкви 12 квітня 1521 р. контролювали уже помірковані чашники. Вони зуміли добитися скасування постанов попереднього Синоду, дотримування компактатів, відновлення святкування свят, додержання постів і проведення процесій.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне уточнити понятійний апарат, адже в науковій літературі вживається цілий ряд понять з двоякими дефініціями, а саме: радикалів часто називають новоутраквістами («новочашниками»), лівими утраквістами, або просто чеськими лютеранами. Їх противників називають староутраквістами («старочашниками»), або консервативними чашниками. Жодне з цих понять не відображає реальну картину. До того ж, ці визначення нові, введені в історіографії у другій половині ХІХ ст.

Діяльність Томаса Мюнцера

Слід вказати, що далеко не кожний, хто в чеських землях симпатизував ідеям німецького реформатора Мартина Лютера, був або став лютеранином. Більшість із них дотримувались і надалі ідей гуситства або гуситської церкви, тільки в їх більш радикальній формі. Наглядно це показало перебування в Празі і діяльність німецького радикального послідовника Мартина Лютера, Томаса Мюнцера.

У червні 1521 р. Томаса Мюнцера палко вітали в Празі, передусім радикальні чашники, вважаючи його посланцем самого Лютера. Від міських рад Старого і Нового міст Праги добилися для нього дозволу вести проповіді в гуситських святинях, каплиці Божого Тіла і Бетлегемській каплиці, де проповідував на початку ХV ст. Ян Гус. Поселили його як почесного гостя в університетському кварталі, Каролінумі.

Від Т. Мюнцера чекали, що його проповіді якимось чином систематизують ідеї Реформації, що хаотично проникали до чеських земель. Проте невдовзі проповіді Т. Мюнцера викликали обурення у заможних пражан. Адже Томас Мюнцер як месія заявляв, що тільки він може проповідувати пражанам істинне Слово Боже, тільки він перетворить Прагу в центр нової апостольської церкви; заперечував значення символу чаші, що було сприйнято як невігластво і нетактовність до пам’яті Я. Гуса та його прихильників; відкидав фундаментальні основи не тільки католицької церкви, але і всього християнського вчення.

Його проповіді були сповнені середньовічної містики, закликів до рівності, встановлення Царства Божого на землі шляхом відмови від будь-якого багатства, що вже було переходом від реформи церкви до пантеїзму, ліквідації всіх станів. У Празі це сприйняли як відступ від вчення самого М. Лютера, що проповідував повагу до маєтності і покору перед вищими чинами, яка, на його думку, не суперечить Божим заповідям. Празькі патриції усвідомили, що німецький радикальний проповідник поширює ідеї, з якими вони не хочуть мати нічого спільного, більше того, вони загрожують їх становищу [11, 87-92].

В липні 1521 р. празька біднота напала на монастирі і пограбувала їх. Патриції приписували це агітації Т. Мюнцера. На їх вимогу він був змушений покинути квартал Каролінума і поселився у помешканні приватної особи.

Його проповіді стали викликати невдоволення празьких радників, коншелів. Останньою краплею став написаний Т. Мюнцером так званий «Празький маніфест», в якому він закликав празькі низи до революційної готовності [1, 333-335]. Опублікувати його він не встиг, бо наприкінці 1521 р. празький магістрат розпорядився його ув’язнити, а потім наказав вигнати з Праги.

Згодом Т. Мюнцер був змушений покинути й Чехію [5, 252-253]. В Німеччині Т. Мюнцер очолив ультрарадикальний напрям Реформації, тож від нього відрікся і сам М. Лютер. Під час селянської війни 1525 р. Мюнцер став вождем повсталих, а після їх поразки та страшних тортур був страчений.

Отже, проникнення на чеські землі ідей Мартіна Лютера проходило неоднозначно. Спостерігалося коливання від захоплення ними, як це було і в самого М. Лютера, що горів ідеями Яна Гуса, до їх критичного аналізу й зіставлення з чеською Реформацією XV ст.

Беззаперечно, тези М. Лютера були сприйняті тільки в середовищі німецькомовного населення земель Чеської корони, у прикордонних із Німеччиною регіонах і в тих містах, де переважало німецьке ремісництво та проживали заможні городяни. Подальші перипетії реформаційних ідей у Чеських землях були пов’язані зі вступом Габсбурґів на чеський трон у 1526 р.

Використана література

  1. Мюнцер Т. Пражское воззвание. Письма / Пер. с нем. М. М. Смирина и В. М. Володарского. Предисловие и комментарии В. М. Володарского // Средние века. — М.: Наука, 1989. — Вып. 52. — С. 332-346.
  2. Поп И.И. Эпоха революционных бурь / Иван Иванович Поп // Краткая история Чехословакии с древних времен до наших дней / Отв. ред. А. Х. Клеванский, В. В. Марьина, И. И. Поп. — Москва, 1988. — 576 c.
  3. Bartoš F. M. Lutherovo vystoupení a Jednota bratrská / František Michálek Bartoš // Reformační sborník III. — Praha, 1929. — S. 234-235
  4. Bělina P., Kaše J., Kučera J. P. České země v evropských dějinách / Pavel Bělina, Jiři Kaše, Jan P. Kučera. — Praha; Litomyšl: Paseka, 2006. — Díl druhý: 1492-1756. — 331 s.
  5. Dějiny Prahy/Autorský kolektiv Ivan Borkovský… [et al.]. — Praha: Nakladatelstvý politické literatury, 1964. — 824 s.
  6. Dějiny zemí Koruny České / [Petr Čornej… et al.]. — 8. vyd. — Praha; Litomyšl: Paseka, 2002. — Sv. I. Od příchodu Slovanů do roku 1740. — 315 s.
  7. Čornej P., Bartlová M. Velké dějiny zemí Koruny české / Peter Čornej, Milena Bartlová. — Praha, Paseka, 2007. — Svazek VI. 1437 — 1526. — 839 s.
  8. Fronius R. Luthers Beziehung zu Böhmen. — Wien, 1895.
  9. Goll J. Jak soudil Luther o Husovi / Jaroslav Goll // Goll J. Vybrané spisy drobné 2. — Praha: Historický klub, 1929.
  10. Hrejsa F. Dějiny křesťanství v Československu / Ferdinand Hrejsa. — Praha: Husova čsl. Evangelická fakulta bohoslovecká, 1948. — Sv. IV. Za krále Vladislava a Ludvíka. Před světovou reformací a za reformace. — 365 s.
  11. Husa V. Tomaš Müntzer a Čechy / Václav Husa // Rozpravy Československé akademie věd. Řada spoločenských věd. — Praha, 1957. — Roč. 67. — S. 87-92.
  12. Janáček J. České dějiny. Doba předbělohorská. 1526-1547 /Josef Janáček. — Praha, Academia, 1968. — Kniha I. — Díl I. — 281 s.
  13. Meusel A. Tomáš Müntzer a jeho doba: s výborem dobových dokumentů / Alfred Meusel. — Praha: Naše vojsko, 1957. — 255 s.
  14. Molnár A. Na rozhraní věků: cesty reformace. Jan Hus, Bedřich ze Strážnice, Ivan Stojkovič, Martín Luther, Huldrych Zwingli, Jan Calvin / Amadeo Molnár. — Praha: Vyšehrad, 1985. — 436 s.
  15. Thompson S.H. Luther and Bohemia //Archiv für Reformationsgeschichte, 44. — Berlin, 1953. — S. 53-58.

Т. І. Волошин

Науковий вісник Ужгородського університету

Джерело: irbis-nbuv.gov.ua

Фото

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *