Університетська церква
25.09.2017
В Одесі пройде Міжнародна наукова конференція «Реформація і сучасний світ (Філософія. Богослов’я. Наука)»
25.09.2017

Реформація та свобода релігії: комунікативний дискурс

Історично журналістика виникає в Європі саме як протестантський проект. Вона була неможливою в суспільстві, де встановлена монополія на Істину, особистість живе в замкнутому просторі світоглядного канону, а її пізнавальні можливості заблоковані. Реформація усунула монополію церкви на правду та єдино вірне витлумачення й розуміння Святого Письма, відкрила людині шлях до Істини, утвердила її вільне право на інформацію, на пізнання світу всіма можливими засобами. Журналістика була активним складником протестантського проекту, у межах якого вироблялися демократичні європейські цінності та уявлення й реалізувалися громадянські свободи: совісті, слова, спілок, зібрань.

Розглянемо загальні аспекти комунікативного дискурсу протестантизму в Україні, зокрема розвитку медіа, в основному журналістики.

Унаслідок репрезентованого у протестантизмі високого рівня свободи ця релігійна конфесія відразу поділилася на різні течії, причому ця тенденція продовжується протягом всієї історії протестантизму. Саме несумісний з будь-якою формою диктату владних структур вільний та конкурентний дух протестантизму завжди викликав вороже ставлення до протестантів на теренах Російської імперії, а згодом і СРСР. За радянських часів, як пише Максим Балаклицький, протестантизм став «відносно масовою формою політичного дисидентства релігійного походження» [1, с. 302].

Як соціальний феномен, релігійний дискурс протестантизму в Україні відображає тенденції розвитку українського суспільства, культурну, політичну ситуацію у світі та нашій країні, а також етнонаціональну специфіку окремих її регіонів. Інституційні ознаки релігійного, зокрема медійного дискурсу включають у себе друковані видання окремих церков, електронні сайти, пасторську діяльність релігійних діячів, під час якої вони застосовують молитовну, сповідну, закликальну, стверджувальну, роз’яснювальну стратегії комунікації.

Християнська протестантська література є відображенням християнського віровчення, заснованого на «чотирьох тільки» Реформації: 1) «Sola fide» — тільки вірою, а не добрими вчинками виправдовується людина; 2) «Sola gratia» — тільки Божою милістю, а не власними вчинками спасається людина; 3) «Solus Christus» — тільки Христос, а не Церква є авторитетом для віруючих; 4) «Sola Scriptura» — лише тільки Святе Письмо (а не церковна традиція) є основою християнської віри [2, c. 11].

Релігійний дискурс передбачає залучення релігійних текстів у ситуаціях реальної релігійної комунікації, тобто «живого» релігійного мовлення з усім його жанрово-стильовим багатством [5]. Внутрішню логіку релігійного дискурсу визначає ключовий концепт «віра», причому, враховуючи те, що у протестантизмі наявність віри є єдиною умовою спасіння, можна зробити висновок, що цей концепт є єдиним ключовим концептом у протестантському дискурсі. Єдиним джерелом віри у протестантській традиції є Біблія, яка виступає як прецедентна по відношенню до інших текстів християнської протестантської літератури. В сучасних умовах релігійна комунікація протестантами реалізується через найрізноманітніші жанри всіх стилів.

Істотні загальні особливості протестантського дискурсу: наявність такого учасника, як «Бог» («суперагента»), а також посередників між Богом і людьми — пророків, ангелів, «святих»; вагома опора на культові книги й культові споруди як основу для текстового та хронотопного забезпечення; ґрунтування на цінностях, які залишаються «законсервованими» впродовж кількох тисячоліть, незважаючи на історичні зміни чи соціальні розшарування; залучення специфічної лексики й мовних зворотів; суттєва символічність, зокрема метафоричність, схильність до «іносказання»; обрядовість та абсолютизація значення ритуалу.

Зауважимо, що протестантські видання українські дослідники поділяють на дві основні групи: 1) офіційні всеукраїнські часописи; 2) авторські локальні та регіональні видання. Також важливо розрізняти суто протестантську аудиторію і аудиторію протестантських засобів масової комунікації (ЗМК) в Україні. Масштабне соціологічне дослідження аудиторії протестантських ЗМК Максима Балаклицького засвідчило, що остання складається не лише з протестантів, але й з представників інших християнських церков та і інших верств населення, що засвідчує великий інтерес у суспільстві до проблематики протестантських медіа.

Протестантська комунікація сьогодні є живою, рухливою системою. Лише одна Церква адвентистів сьомого дня сьогодні має 29 періодичних видань з місячним накладом 724,5 тисяч примірників. Відбувається активне поповнення книжкового простору України новими текстами релігійної тематики різних авторів християнського протестантського віросповідання в перекладі українською мовою.

За роки незалежності протестантський комунікативний дискурс в Україні пройшов шлях від «самвидаву» до протестантської публіцистики у книжковому форматі (книжки П. Залізного, О. Кривобок, В. Райчинця, П. Гараджі, О. Опаріна тощо). Протестантські міні-медіа — невеликі за накладом часописи, спрямовані на висвітлення життя локальних територіальних протестантських громад і поширювані у цих громадах — є сьогодні альтернативою мас-медіа, які інколи мало уваги приділяють конкретним проблемам віруючих. Якщо мас-медіа передбачають горизонтальне поширення, міні-медіа — вертикальне проникнення. Незначний їх наклад компенсується максимальною прочитуваністю медіа, засвоєнням контенту й наявністю потужного зворотного зв’язку. Міні-медіа відзначаються особливою ефективністю журналістики.

Можна виокремити два види функцій конфесійних медіа-ресурсів: медійні та суто конфесійні. До перших належать: інформативна, новинарна, комунікативна, презентаційна, формування громадської думки. Друга група передбачає місіонерство, євангелізацію, прозелітизм, катехізацію. Серед функцій протестантських ЗМІ — передусім проповідництво християнського вчення, просування релігійних організацій та соціальна критика.

Інтернет-євангелізм «став у церковному середовищі найпопулярнішим напрямом громадської журналістики» [1, с. 27]. О. Добродум також припускає, що протестанти дедалі активніше опановуватимуть онлайновий простір, а нині використовують Усесвітню мережу з апологетичною метою [3, с. 41-46].

Історик М. Мокієнко звертає увагу на важливість медіатизованого інформаційного обміну у протестантів. Так, він зазначає, що «особливу увагу пізніх протестантів сконцентровано на розвитку благовістя за допомогою інформаційних технологій та ЗМІ, що, на їх переконання, повинно стати «одним із пріоритетів Церкви третього тисячоліття»» [4, с. 297, 299].

Однак протестантський дискурс України має й вади, пов’язані, перш за все, з певною замкненістю на себе, притаманною більшості протестантських деномінацій країни. Особливо, на початку їх розвитку в 90-ті роки минулого століття протестантським ЗМІ закидали відсутність елементів творчості й ідеологічної свободи, авторитаризм, некритичне ставлення до власних недоліків, невміння й небажання говорити з опонентами, мислення стереотипами і догмами, некваліфікованість [6, с. 240]. Як зазначає той же Максим Балаклицький, «моральна зарозумілість протестантів заважає їм відчувати власну естетичну короткозорість» [1, с. 264]; їх майже одностайне критичне ставлення до світських медіа й масової культури не співвідноситься з пропозицією виразної культурної альтернативи, яку вони могли б запропонувати всьому суспільству. Редактори видань слабо уявляють собі власну цільову аудиторію, інтелектуальний рівень деяких видань є відверто слабким.

Разом із тим не можна не погодитися з твердженням, що «головна перевага і мета християнської журналістики — правдивість» [1, с. 304]. Причому правдивість передбачає пошук Істини, відображення автентичної картини світу з позицій біблійних цінностей, християнських заповітів. Така концепція протистоїть світоглядові постмодернізму, який усунув категорію Істини з людського життя, оголосив правдивою будь-яку версію подій, яка переможе на ринку ідей.

Як ми бачимо, протестантський комунікативний дискурс, заснований на свободі слова, плюралізмі думок та пріоритеті християнських цінностей активно розвивається з часів Реформації до сьогодення, що засвідчує продуктивність реформаційного прориву у свідомості людства та його високий потенціал.

Література

  1. Балаклицький М. А. Медіатизація протестантизму в Україні 1991-2010 років: монографія / Максим Балаклицький. — Х.: Харківське історико-філологічне товариство, 2011. — 379 с.
  2. Блувберг С. В. Современный протестантский дискурс на материале немецкой публіцистики: автореф. дис. канд. филол. наук: спец. 10.02.19 — теория язика / С. В. Блувберг. — М., 2009. — 29 с.
  3. Добродум О. Віртуалізація релігії в США / О. Добродум // Релігійна свобода. — 2008. — №13. — С. 41-46.
  4. Мокієнко М. Євангелізаційно-місіонерська діяльність пізніх протестантів в Україні (1998-2004 рр.) / М. Мокієнко // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя: ЗНУ, 2006. — Вип. ХХ. — С. 295-300.
  5. Чернишова Ю. Релігійний текст, стиль, дискурс: уточнення понять / Юлія Чернишова // Studia Linguistica, №6(2), 2012 С. 361-365.
  6. Юраш А. Українська церква у контексті сучасних політичних конфліктів та комунікативних процесів (історико-політичний аспект): дис. канд. політ. наук. 23.00.01 — теорія та історія політол. науки / А. Юраш. — Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 1996. — 256 с.

Ірина Богачевська

Суспільні детермінанти взаємодій у міжконфесійному просторі України: теорія та практика (до 500-річчя Реформації) : Матеріали Міжн. наук.-практ. відео-конф. 18-19 травня 2017 р.

Джерело: ure-online.info

Фото

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *