500 років Реформації. Її історія та значення в контексті України
28.08.2017
Богословский портрет Джона Виклифа
29.08.2017

Реформація в еміграції. Ми прагнемо зігріти людей любов’ю і таким чином відкрити їм Бога

Віталій Кушнір — директор молодіжних християнських таборів в Україні, лідер молодіжного християнського руху (1990-2000 роки в Україні). Пастор церкви євангельських християн-баптистів (Канада), підприємець.

Складні умови проживання в Україні часто змушують українців шукати кращої долі і роботи за кордоном. Віталію, Ви з родиною через кризу також емігрували в Канаду. Наразі Ви маєте там бізнес та створили церкву для українців-емігрантів. Розкажіть, які духовні трансформації відбуваються з українцями в еміграції?

Коли люди переїжджають жити з України в Канаду, вони шукають кращої долі. Тому ми намагаємося служити їм добрими ділами. Ми намагаємося приєднати їх до української громади, що проживає в нашому місті, зігріти їх увагою і любов’ю. А потім ведемо їх до Господа.

Я ініціював створення у Вайбері групи для спілкування українців у нашому місті, таким чином вони можуть комунікувати між собою і питати порад, коли щось комусь треба.

Також моя дружина має магазин українських товарів, тому ми часто спілкуємося з новоприбулими українцями, намагаємося їм допомогти з роботою, долучаємо до наших домашніх груп спілкування. Відтак люди, які звикли до того, що в Україні вони всім байдужі, коли бачать таку любов, починають шукати Бога, ідуть у нашу церкву. В церкві у нас вільні богослужіння. Кожен може поділитися тим, що на серці. Немає офіціозу, формалізму. Ми прагнемо зігріти людей любов’ю і таким чином відкрити їм Бога.

Важливим є те, що ми беремо участь у всіх міських заходах: молитовних сніданках, міських барбекю, Днях Лесі Українки… Через культуру нашого народу ми намагаємося донести Божі істини. Тому нашу церкву починають відвідувати і протестанти, і православні. Хтось називає мене пастором, хтось батюшкою, хто «папою», хтось навіть «Дідом Морозом», бо на новорічних святкуваннях української діаспори я намагаюсь бути ближче до народу, граючи роль цього персонажу.

Коли люди бачать любов, їх серце зазнає духовний шок. Вони не звикли це бачити в Україні. Вони починають розуміти, що це Божа любов, і починають шукати Його…

У 90-х роках Вас знала чернівецька молодь як веселого і водночас духовного молодіжного лідера. Я побувала в одному з Ваших таборів, коли мені було 13 років, і для мене особисто це також був шок: побачити веселу сучасну молоду людину з великим почуттям гумору і водночас глибоко духовну особистість. Це змушувало багато що переосмислити. Які цілі у житті Ви ставили собі в молодості?

З моїх молодих років я любив Господа, моє серце належало Йому, і я мав велике бажання виконати ціль та призначення, які є для мене на землі. Це не було якоюсь релігійною модою, а особисте бажання та покликання від Бога Ізраїля, які рухали мене в напрямку до служіння по організації християнських клубів та таборів в Україні, до роботи з молоддю, з такими людьми, як я сам був на той час.

Тоді я часто спостерігав у церкві поділ на «своїх та чужих»: міських та сільських, сімейні клани тощо. Мені хотілося у своєму молодечому максималізмі чогось чистого та досконалого.

Моєю метою було сформувати особисті якості молодої людини, простоту у відношеннях один до одного, внести в моє покоління вічні цінності — любов до Господа та повагу один до одного, що я і намагався всіма силами показати на особистому прикладі. Та через це я часто був незрозумілий у своїх церквах, тому що пропонував молоді вийти з комфортної зони, а це так не подобається нашим людям. Матеріальна частина чомусь мене не цікавила.

Ким хотіли стати?

Мені завжди хотілося стати пастором, але мені не вдавалося, і основна причина, яку мені вказували, — це те, що я занадто веселий (несерйозний) для цієї місії.

Чому вирішили емігрувати до Канади?

Основна причина, яка мене штовхала на виїзд, — це фінансові злидні як служителя церкви. Ще у 1994 році я з моєю дружиною мав запрошення до Канади, але мої максималізм та патріотизм залишили нас в Україні. Емігрували ми до Канади аж у 2007 році.

Авжеж, буковинський край характеризується великою любов’ю до України.

Буковина є сумішшю української, румунської та єврейської культур. Це вплинуло на дух патріотизму кожного жителя Буковини. Любов до краю, краси природи та старовинного міста Чернівці робили нас патріотами, але піклування про сім’ю теж важливе, і ми вирішили все ж таки виїхати до Канади після 14 років волонтерського церковного служіння.

Які відмінності Ви побачили в житті українського і канадського народів?

У цьому запитанні я навіть не знаю, звідки розпочати. Життя канадців цілком відрізняється від життя в Україні. Інший менталітет, склад життя, стиль, виховання, мода (якої тут немає), розуміння життя, відношення один до одного, терпимість, повага. Різне все! Наш народ приїжджає з українським підходом до життя, і це є основним культурним шоком.

Чи можна побачити духовні підвалини економічного процвітання? Які?

Так, мені здається, що всі принципи і закони економіки були побудовані на євангельських принципах. Тому тут легше вести бізнес, все чесно та прозоро. Якщо ти християнин, тут у тебе є всі умови жити праведно, як написано у Святому Письмі, і це реальність, а не фантастика. Як у Біблії написано: «Коли множаться праведні, радіє народ, як панує ж безбожний, то стогне народ».

Як канадці ставляться до роботи у повсякденному житті?

У повсякденному житті робота є основним елементом проживання. Відношення до роботи, як до матері: не маєш роботи — ти сирота, пропав. Але пропасти важно, треба дуже захотіти. Соціальні програми дуже сильні. Якщо сім’я з малим доходом, то є соціальні програми, які дозволять тобі отримувати мінімальну фінансову допомогу, дозвіл на безкоштовний вхід на деякі заходи, безкоштовний продуктовий набір на кожного члена сім’ї до тих пір, поки не покращиться твій економічний стан.

Які духовні проблеми найчастіше зустрічаються в українських емігрантів?

Наші люди вирощені на розділеннях: моя хата, моя церква, моя партія, мій бізнес і так далі. Нетерпимість до думки іншого: це сприймається, як особиста образа.

Тому наші у еміграції переживають ще один шок — особистий. Відмінність цієї культури — це терпимість та повага до іншого.

Тут кількість протестантських церков у кожному районі доходить до десятка, а в Україні я собі навіть не уявляв, що таке можливо. В перший рік мого перебування у Канаді (2007) ми з сім’єю їздили кожної неділі до іншої церкви. Коли ми їхали вулицями нашого міста вперше, я буквально плакав, коли побачив таку велику кількість протестантських церков. Це був мій шок, зміна мого мислення.

Більшість церков тут живуть дуже гарно між собою, ходять у гості, дружать. Вони не шукають відмінностей між собою, скоріше, вони дивляться на те спільне, що у них є.

Перша (душевна) проблема емігранта — це сприйняття іншого, його думки, погляду на життя. Друга (духовна) проблема емігранта — це шлях віри до Бога не таким методом, яким він звик. Зміна духовних цінностей проходить через духовну шокотерапію, і це стосується всіх деномінацій.

Наш народ походить із поганського роду, тому вони з подивом узнають, що такі речі, як гадання, ворожбитство, — це зло та гріх. Це для мене самого було сюрпризом. Роблять, бо так робили їхні батьки, друзі, з якими вони ходили до їхньої церкви.

В еміграції Господь відкривається багатьом. Люди самі свідчать: «Якби я не приїхав до Канади, я би не знав Бога». Тому у нас у церкві дуже часті хрещення.

Як відбувається процес зміни менталітету від українського до життя за канадськими правилами?

Це найцікавіше запитання для нашого брата в еміграції. Основний період адаптації проходить двома шляхами.

Перший: якщо емігрують церковні люди, ще й активні, їх адаптація до канадського життя проходить за три роки.

Другий: якщо людина нецерковна та неактивна у суспільному житті та емігрує до Канади, її адаптація проходить за п’ять-сім років.

Частина українців емігрують із поняттям «я зараз навчу канадців, як жити», всім незадоволені, до всіх претензії. Інші навпаки: все подобається, бачать тільки плюси, через цю причину переживають емоційну ейфорію, але вона проходить, і наступає емоційний зрив. Ось у цьому моменті потрібна церква, яка допоможе у таких моментах і підтримає.

Нового емігранта помітно відразу: він кудись летить, гониться, метушиться, боїться, якщо до нього заговорять англійською мовою. Поступово він звикає до гарного життя, та починається другий період, котрий продовжується у кожного по-різному. Критикує все і вся: їжа погана, канадці немудрі, школа примітивна, моди немає, культури немає. Основна проблема — це те, що накопилося негативне мислення за часи життя в Україні, і воно починає виливатися на голови канадців. І це називається «культурний шок». Цей період проходять усі. Перед тим, як залити нове, потрібно вилити старе. Ми це розуміємо та ставимося терпляче.

Основна проблема нашого народу — що звикли до беззаконня, а тут більшість живуть по закону. Нашому брату кортить порушити правила руху, набрехати, обдурити, — і це частина його життя, без чого він життя не уявляє. Але з часом через величезні штрафи життя вчить нашого брата поважати правила та закони. Особливо впертих депортують (за моє життя у Канаді я знаю таких два випадки у місці, де ми мешкаємо).

Канадці розумні та ввічливі люди, все розуміють та бачать.

Кажуть, у Канаді неймовірно красива природа. Чи багато часу проводите на природі з родиною?

Уряд Канади дуже жорстко регулює природні ресурси, бережно ставиться до природної спадщини. Тому збереження ресурсів є пріоритетом. І в результаті Канада має дуже величезну територію лісів та прісної води, у нашій провінції Саскачеван 80000 прісних озер.

Величезна кількість диких звірів та птахів. Тут рай для мисливців та запеклих рибаків. Дикі звірі ходять вільно у наших містах та по нашим полям, ми маємо право лише їх прогнати або встановити огорожу. Відстріл та риболовля проходять по ліцензіям та по строгій кількості. Якщо у нашого брата є бажання наловити рибки більше дозволеного, то він отримає штраф $200 за кожну зайву рибину. Застрелив зайвого звіра — заплати $5000. Тому така система дуже швидко навчить поважати закон.

Тебе штрафують із посмішкою та співчуттям. Хабарі тут не беруть: кожний цінить свою роботу, особливо, якщо ти працюєш на урядовій посаді (у таких висока зарплата, пенсія, страхування, оплачуються відпустки та лікарняні), тому немає смислу брати хабара. Їм краще тебе посадити за грати, ніж узяти хабар.

Виїзд на дику природу — це ціла подія хоробрості. Місцеві звірі майже не бояться людей, тому твій відпочинок може бути колоритним та з емоціями. Сміття кидати на землю заборонено — лише у сміттєві баки, яких повно на кожному кроці. У місцях відпочинку є стаціонарні туалети та душ із гарячою водою (це реальність, я не вигадую).

Які виклики є у вихованні дітей у Канаді?

Викликів ніяких. Це «сімейна» країна, для якої важливі сім’я та сімейні цінності, терпимість один до одного та повага до культури інших. Дуже багато безкоштовних християнських шкіл (в основному, католицькі, одна на район міста). Дуже хороші та якісні. Моя дитина ходить із задоволенням у школу, для неї пропустити школу — це трагедія, що я навіть уявити собі не міг в Україні.

Чим відрізняються українська і канадська системи освіти?

Канадська освіта цілком відрізняється від української.

Найяскравіший приклад — це відношення між учителями і учнями. Немає приниження учня за те, що він щось не розуміє. Навпаки, шукають методи, як навчити учнів. Основне завдання школи — навчити дитину думати, працювати та брати на себе відповідальність за суспільство, в якому ти живеш.

Опишу трохи канадську освіту. Дитина проходить три етапи навчання, здобуваючи початкову, середню та вищу освіту.

Початкова освіта — з 1-го по 6-й класи, з 6 до 12 років. Метод навчання: діти вчаться, граючись.

Середня освіта — з 7-го по 12-й класи, з 13 до 18 років. Метод: вчаться, займаються спортом, беруть участь у змаганнях, поїздках по Канаді.

Навчання відбувається на одній з офіційних мов — англійській чи французькій. Навчальний процес побудований дуже гнучко. Залежно від класу формується перелік обов’язкових предметів (їх небагато), а також перелік предметів на вибір. Батьки чи й сам учень можуть формувати програму на свій вибір, у своєму темпі, і навіть навчатися вдома.

Відношення учень-учитель є дружні, як між друзями. Оцінки ставлять у відсотках, а в кінці навчального року з них виводять середній бал. Щоб перейти до наступного класу, треба набрати не менше 50% (десь 4-6 за українською системою оцінювання).

Вища освіта Канади представлена університетами та коледжами. Перші дають науковий ступінь, другі — диплом про присвоєння спеціальності. На цьому етапі молодь сама платить за навчання, для цього беруть студентський кредит. Вчитися дуже важко.

Чи можуть українські вчителі, емігрувавши в Канаду, працювати в системі освіти?

Найважче професійно адаптуватися вчителям і лікарям. Це майже неможливо, бо в нас є акценти, і тому, навіть якщо наші українські вчителі здадуть іспити і отримають ліцензії, максимум, що вони зможуть, — це працювати помічником учителя.

За яких умов Ви би повернулися в Україну жити?

Повернення в Україну може бути лише за відкриттям від Господа Бога Ізраїля. Особистого бажання та причини немає. Хіба потрібно щось для зміни в Україні з моїм канадським досвідом.

Чи вболівають українці в Канаді за долю своєї батьківщини?

Так, дуже сильно.

Основне бажання — щоб на рідній землі жилося так, як живеться в Канаді. Це, мабуть, в українській крові: любов до краю, до краси природи та відчуття братерства роблять нас сильними патріотами.

Це виливається у допомозі грошима рідним та волонтерським рухам в Україні, пересилка обладнання для різних організацій. На рівні уряду відкриваються багато програм щодо допомоги Україні. Є багато благодійних організацій, які їй допомагають.

Чи намагаєтеся впливати на політику, зміну життя і свідомості своїх братів по крові за океаном? Чи є канадці активними громадянами, слідкують за політикою?

Громада українців у Канаді має вплив тільки на місцеву владу, беруть участь у житті суспільства по місцям. Вплив на свідомість української громади можливий лише тоді, коли береш участь у заходах або сам проводиш їх.

Церква також є сильним впливовим чинником, якщо вона не відокремлює себе від людей. Політикою корінні канадці не дуже цікавляться, лише піднімається активність перед виборами. Це говорить про спокійне життя суспільства.

Чи зосереджені на власній сім’ї, роботі, церкві — і все?

Основне зосередження — на роботі та сім’ї, а потім — церковна діяльність та волонтерський рух тощо.

Чи відрізняється сімейна політика в Канаді від української?

Я розповім про канадську, а українську сімейну політику Ви самі знаєте.

Тут так побудована система країни, що сім’я — це основа, так що по-іншому ти не зможеш. Часто у чоловіка до жінки тут виникають оновлені почуття любові через те, що система штовхає сім’ю проводити багато часу разом. Правда, це ще залежить від людини: використає вона цю можливість чи ні. Бувають і випадки навпаки.

Виховувати дітей допомагає уряд. Кожного місяця сім’я отримує $100-400 на кожну дитину до 18 років в залежності від доходу сім’ї. Так, якщо у вас п’ятеро маленьких дітей, ви отримуєте від $1000 до $2000 на місяць. У матері, яка доглядає за дітьми, цей час зараховується у робочий стаж.

Програм для дітей існує маса, а також різних сімейних заходів. Особливо — спортивні гуртки. Це улюблена справа канадців, на яку вони виділяють багато часу та грошей. Християнських таборів відпочинку просто море, таборів такого типу 99%.

Які найцікавіші історії трапилися з Вами в Україні?

В Україні у мене було дуже насичене життя. Мене кругом носило, кругом встигав, дуже багато ідей народжувалось, багато роботи зробилось. Я задоволений тим часом на рідній землі. Цікавих історій було багато, через обмаль часу поки описати не в змозі.

Як Ви стали християнином?

Я народився на Вінниччині, виріс у Чернівцях.

Мої дідусь та бабуся були віруючими, мої тато та мама були віруючими, я виріс у християнській сім’ї, за що зараз дуже вдячний Господу! Народитись та виховуватись у нормальній сім’ї віруючих — це дар від Господа Бога Ізраїля, який розумієш пізніше.

Друге народження — народження згори — я отримав у 13 років на молитовному зібранні церкви з підтвердженням сповіді перед зібранням людей. Це було моїм особистим рішенням та з наповненням Духом Святим.

Як результат — став любити Бога Ізраїля дуже міцно, всім розумінням та всією душею. Відповів на заклик Господа для служіння Йому.

Був керівником малої групи по вивченню Біблії, керівником молоді помісної церкви, молодіжним керівником Чернівецької області при Церкві євангельських християн-баптистів. Директором табору «Джерело життя» у Чернівцях, організатором християнських клубів та таборів по Україні, дияконом церкви. У 1996 році був одним із засновників церкви «Джерело життя» у Чернівцях. Сам дивуюсь, як я це все встиг.

Одне розумію, що життя у волі Божій — це великий труд та жертва, а результат дуже гарний.

Зараз я служу пастором церкви «Перехрестя» у Саскатуні, Канада. Маю дружину Мирославу та трьох дітей. У мене дві дівчинки та один парубок — Дана, Даниїл та Богдана.

Науковий відділ R500

1 Комментарий

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *