Як минув Східноєвропейський Лідерський Форум
05.12.2017
Глядачам представлять фільм, що відкриє для України новий шлях розвитку
06.12.2017

Як Лютер вплинув на зміну ролей чоловіка і жінки в житті середньовічної Європи?

Ковбасюк Стефанія Андріївна, кандидат історичних наук,

Викладач кафедри історії мистецтв

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

 

1. В наш час особливо гостро стоять питання ролі чоловіків і жінок в сучасному суспільстві, в родині, на роботі. Як Лютер вплинув на зміну цих ролей чоловіка і жінки в житті середньовічної Європи?

Позиція Лютера щодо розподілу ролей жінок та чоловіків у суспільстві не була однозначною. З одного боку, він неодноразово проголошував традиційні цінності, закладені у Старому Заповіті та посланнях Св. Павла. З іншого, його власні стосунки з дружиною є свідченням зовсім іншого.

Катаріна фон Бора, яку він ласкаво навивав «Кете», заправляла усім в домі, брала участь у застільних бесідах, що їх влаштовував чоловік, запрошуючи своїх студентів та колег. Тому, на мою думку, можна говорити про теорію та практику.

Теорія стверджувала патріархальний лад, з певними виключеннями для яскраво обдарованих жінок аристократичного походження. Практика ж показує, що часто у родинах реформаторів панувала рівність – вони дослухались до своїх дружин, поважали їх, допомагали у господарстві та з дітьми.

Не можна сказати, що Реформація повністю змінила гендерні ролі, однак вона стала важливим етапом для зрівняння прав чоловіків і жінок.

 

2. По суті, Реформація проголосила, що для того, щоб служити Богові, не обов’язково бути монахом, не менш важливо створювати щасливу сім’ю. Що пише Біблія, які є закони побудови щасливої родини?

Самі реформатори звертались до декількох основних прикладів: Адам та Єва, Авраам та Сарра, Йосип та Марія. Кожний з них виправдовував патріархальний лад у суспільстві та родині – така була епоха.

Квінтесенцією біблійних настанов у родинній сфері реформатори, зокрема Жан Кальвін, вважали слова Апостола Павла з Послання до Тимофея (1Тим 2:11-15):

«11 Жінка нехай учиться мовчки, в повній покорі.

12 Навчати жінці я не дозволяю, ані коверзувати чоловіком, – їй бути тихомирною! 13 Адам бо спершу був створений, а Єва потім.

14 І Адам не був зведений, жінка ж, зведена, завинила.

15 Однак, вона спасеться, народжувавши дітей, якщо перебуватиме у вірі, любові та святості зо скромністю».

Однак навіть ап. Павло не завжди такий радикальний і в інших посланнях говорить про партнерство чоловіка та дружини (1Кор 7:3-4):

«3 Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина.

4 Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина».

А також, (1Кор 7:16-17) «16 Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини? 17 Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призначив, як Господь покликав його».

З цього можна зробити висновок, що чоловік та дружина мають належати один одному повністю, і кожний з них може стати шляхом до спасіння іншого. Саме це і на сьогодні залишається актуальним, коли патріархальна модель, до якої п’ять століть тому схилялись реформатори, виявляється застарілою.

3. Ви працюєте викладачем в університеті, спілкуєтесь з молодими людьми. Які є найбільші виклики у них, які заважають формувати щасливі родини?

Як здається, якихось нових викликів немає. Всі сучасні родинні проблеми вже були знайомі людям і того ж XVI століття. Тому наведу декілька порад, запропонованих у творі північного гуманіста Хуана Луїса Вівеса «Виховання жінки-християнки». В одній із глав він радить молодій жінці та її батькам, як краще вибрати їй чоловіка.

Наведу основні тези, у яких розкрито запоруки щасливого шлюбу. Майбутні чоловік та дружина мають бути рівні – тут мова йде як про соціальну та фінансову рівність, так і про інтелектуальну та духовну. Не можна, пише Вівес, «продавати дівчину» – видавати її заміж за розрахунком, за більш багато та успішного чоловіка. Не варто і дозволяти і зворотній варіант. Матеріальна та духовна нерівність подружжя веде лише до нещасного спільного життя.

Тому, на мою думку, як тоді, так і зараз, молодим людям може стати на заваді саме нерівність, на яку в період закоханості не звертаєш увагу, але яка, однак, проявляється надзвичайно яскраво в період подружнього життя. Чоловіка та дружину мають об’єднувати спільні духовні цінності, життєві устремління, бажання разом розвиватися. Розуміння цього дозволить уникнути багатьох помилок при виборі партнера.

 

4. Що потрібно зробити, щоб в Україні менше розлучалися, а більше людей ставали щасливими у шлюбі?

Від себе можу порадити брати приклад з родинних стосунків деяких реформаторів. Наприклад, зі шлюбу Матіаса Целля, проповідника зі Страсбургу, та його дружини Катаріни Шютц Целль.

Катаріна Шютц та Маттіас Целль одружилися 3 грудня 1523 року – їх повінчав інший реформатор – Мартін Буцер. Церемонію довелося провести о 6 ранку, щоби уникнути зайвих свідків, адже на той час клерикальний шлюб ще не мав досить прихильників, і викликав спротив навіть у ліберально налаштованих страсбуржців.

Таким чином, Катаріна підтвердила свій вибір на користь протестантизму – вона не побоялася одружитися зі проповідником-реформатором, і в день свого весілля вперше у житті прийняла причастя під двома видами – хлібом та вином.

Шлюб став для Катаріни та Маттіаса справжнім свідоцтвом їх віри: чоловік до самої своєї смерті підтримував всі починання своєї активної дружини, Катаріна ж, в свою чергу, стала вірним супутником та партнером, зразком пасторської дружини, яка не тільки дбала про сімейне вогнище, але й піклувалась про бідних, хворих та знедолених, часто приймаючи всіх потребуючих в своїй оселі чи відвідуючи їх.

Дослідники справедливо називають Катаріну Шютц «іншою пасторською дружиною» – на відміну від Катаріни фон Бора, чи Вібрандіс Розенблатт, дружини Йоганна Еколампадія, а потім і Мартіна Буцера, життя Шютц Целль проходило не лише у господарських клопотах.

Окрім непересічного розуму та дивовижної енергії була на те і інша, сумна причина: двоє дітей, які народились у неї в шлюбі з Маттіасом померли дуже малими (у 1527 і 1534 роках), і, ставши матір’ю для всіх, Катаріна частково компенсувала відсутність у них дітей.

Якщо підвести підсумок – то завдатком щасливого шлюбу будуть взаємоповага, спільні цінності, всебічна підтримка чоловіка та дружини у реалізації їх покликання та талантів. Тільки це, на мою думку, забезпечить радісне та сповнене змісту подружнє життя.

5. Як виховувати дітей родинним цінностям, адже школа, ЗМІ, друзі цього не навчать…

Усі цінності закладаються спочатку у родині. Саме від неї залежить, які уявлення про сімейне життя дитина винесе у простір подальшої соціалізації – дитсадок, школу, університет, де все вже буде залежати від обраного дитиною кола спілкування. Якщо ж змалечку дитина буде спостерігати, як її батьки живуть у єдності, коханні та взаємоповазі, то ніяке оточення чи ЗМІ не зможуть змінити позитивної рольової моделі.

 

6. Як відрізнити кохання від тимчасової закоханості?

Хочеться відповісти словами самого Лютера про своє одруження та розвиток його почуття до Катаріни.

Він свідчив, що не був закоханий у свою Кет – це відбулось вже тоді, коли вони були одружені. День за днем росло їх почуття, поки вони разом працювали та виховували дітей. Кількість листів реформатора до своєї дружини, їх щирість та детальність свідчить, що протягом усього життя вони зберегли живий зв’язок один між одним – ділились переживаннями, радощами, розчаруваннями і цей зв’язок не був зруйнований побутом.

Саме таке постійне почуття, яке тільки зростає з часом, на мою думку, і є коханням. Закоханість же як явище більш зовнішнє, навпаки, з часом вицвітає та минає. Якщо така закоханість ґрунтувалась виключно на зовнішній привабливості чи фізичному потягу, то після декількох місяців від цього почуття нічого не залишиться, коли зникне новизна у стосунках. Тому, відповідаючи на питання, треба дати стосункам час, як зробив це колись Мартін Лютер.

 

7. Які книги порадите для тих, хто хоче розібратися в історії і визначити закономірності побудови міцних родин?

Як історик можу порадити лише літературу з цієї сфери. Якщо розбиратись у «жіночій» історії Реформації, то тут варто звернутись до англомовного видання авторства Кірсі Стьєрни «Жінки та Реформація» (2008).

Що ж до психології стосунків в історичній перспективі, то можу порадити вже згаданий підручник Хуана Луїса Вівеса «Виховання жінки-християнки» (всі ці поради залишаються актуальними і на сьогодні), а також твори іншого видатного гуманіста – Еразма Роттердамського, зокрема діалог «Шлюб» зі збірки «Розмови запросто».

8. Чому родина важливіша ніж робота?

На мою думку, постановка питання не зовсім вірна. Знову ж таки, звертаючись до прикладу реформаторів, ми бачимо, що шлюб – це, в першу чергу, постійна взаємодія, партнерство двох людей.

У щасливих шлюбах обидва партнери зацікавлені у щасті та саморозвитку іншого. Тому і роблять усе, щоби допомогти своєму чоловіку або дружині стати щасливим у тому, чого той/та прагне. Наприклад, такою була родина італійської гуманістки та реформаторки Олімпії Фульвії Морати та її чоловіка, доктора Андреаса Грюнтлера. за якого вона вийшла заміж наприкінці 1549 чи у 1550 році.

Він не тільки легітимізував її становище – заміжня жінка могла почувати себе у суспільстві набагато більш впевнено, але й заохочував її євангелічні студії. Вона писала діалоги, коментарі на античні твори, викладала приватно грецьку.

При цьому вона слідувала за чоловіком – переїхала з Італії до Німеччини, потім покірно сприймала їх переїзди, що залежали від його медичної практики. Не забувала Олімпія і вести їх спільне господарство та бути привітної господинею для їх друзів. Їх партнерський союз став справжнім свідченням протестантського розуміння шлюбу як особливого покликання, де чоловік і жінка служать один одному та разом поглиблюють свою віру та освіченість.

Тому, у гармонійних стосунках ніколи не буде стояти питання «робота чи родина», адже буде час і місце для всього.

 

9. Як лідери Реформації  навчали та виховували успішних дітей? Що є критерієм успіху?

Про долю дітей реформаторів ми часто знаємо набагато менше, ніж про їх батьків. Здебільшого, вони успішно одружувались чи виходили заміж, звичайно, залишаючись у церкві своїх батьків. Однак ніхто з них не перейняв професії теолога.

Розглянемо приклади дітей Мартіна Лютера. Усього Катаріна фон Бора народила йому шістьох дітей, не всі з яких, однак, досягли дорослого віку. Найбільш яскравою особистістю став його син Пауль. Він був настільки енергійним, що Лютер казав про нього «Він народжений битися з турками» (у той час Священна Римська імперія німецької нації постійно ворогувала з Османською імперією).

Пауль отримав освіту – Філіп Меланхтон, найближчий соратник Лютера, та перекладач Вайт Варбек вчили хлопця латині та греці. Пауль здобув ступінь доктора медицини в університеті Віттенберга та був особистим лікарем німецьких курфюрстів. Він також став видатним хіміком. Одружився з дочкою свого вчителя Варбека та мав з нею у шлюбі шістьох дітей.

Наймолодша дочка Лютера, Маргарета, яка народилась, коли реформатору вже виповнилось 51 рік, виховувалась та отримувала освіту в родині. Вона вийшла заміж за канцлера Прусії Георга фон Кунхайма та стала матір’ю дев’ятьох дітей.

На свій час кожний з них – і Пауль, і Маргарета досягли успіху в житті. Для чоловіка була можлива і кар’єра, і родина, для жінки – лише останнє. На сьогодні і для жінок доступні різні шляхи реалізації себе та свого покликання. Єдиного критерію успіху ж бути не може – кожний має здійснити найповніше своє покликання і родина має у цьому йому допомогти.

 

10. Яка Ваша історія, як Ви вирішили стати істориком, науковцем, викладачкою?

Коли я вступала до університету, то зовсім не планувала наукової або викладацької кар’єри. Моє зацікавлення наукою почалось з археології, перейшовши трохи згодом на античну історію і, зрештою, ранньомодерний час – XVI століття.

Вже у магістратурі я зрозуміла, що отримую велике задоволення від процесу наукового пошуку та написання статей. Саме тому, за підтримкою мого наукового керівника та кафедри, я вступила після магістратури в аспірантуру. Залишитись працювати в академічному середовищі наразі дуже непросто, тому я не знала, чи вдасться залишитись працювати в університеті.

Однак дуже сподівалась, що диво все таки станеться і намагалась до нього підготуватись – писала багато статей та тез, брала участь у численних конференціях, круглих столах, воркшопах в Україні та за кордоном, вчила європейські мови. Напередодні захисту кандидатської дисертації мені запропонували взяти участь в конкурсі на заміщення посади в науково-дослідній частині історичного факультету. Конкурс я успішно пройшла і почала працювати істориком 1-ої категорії. Знову-таки, я повністю вкладалась в роботу і отримала гарну віддачу.

Через рік мене перевели на асистентську роботу, що для мене – величезне щастя! Адже мені не хотілось обмежуватись виключно дослідницькою роботою. Мені подобається процес викладання та спілкування зі студентами. Вони вчаться від мене, а я – від них. Наявність постійного зворотного зв’язку є одним із найбільш цінних аспектів моєї роботи.

 

Ольга Романенко 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *