Контрреформация
25.10.2016
Віруючі з вадами слуху долучилися до проекту R500
26.10.2016

Як Мартін Лютер став вірусом

Редакція впливового тижневика The Economist вважає, що існує безпосередній зв’язок між протестантською Реформацією та арабськими революціями 2011 року: 500 років тому Лютер використовував ті принципи комунікації, які потім дозволили здійснити зміну диктаторських й авторитарних режимів.

Знайома історія: після довгих десятиліть суспільного невдоволення нові медіа, нарешті, дали можливість противникам тоталітарного режиму висловлювати свої погляди, офіційно реєструвати свої спільноти і кооперувати дії.

Соціальні мережі, не дозволяючи заглушати голос опозиції, можуть демонструвати рівень революційних настроїв у суспільстві, а разом з новими технологіями вони є відмінним каталізатором суспільних змін. Це однаково переконливо доводить як «арабська весна» цього року, так і Реформація, що трапилася близько 500 років тому. Правда, Лютер використовував брошури і графітні дошки, й питання було релігійного характеру, але алгоритми роботи схожі.

Суперечка про те, що для Реформації було важливіше — друк або ораторські виступи та проповіді — з появою інтернету отримала ще один напрям: можливо, був важливий не стільки сам друк, скільки система соціальних каналів, через які поширювалася інформація. Лютер, не поступаючись арабським революціонерам в кмітливості, швидко вловив суть і використовував цю систему.

Почалася Реформація 31 жовтня 1517, коли Лютер прибив до дверей віттенберзької Замкової церкви свої «95 тез», викладені на латині. Лютер був обурений діями священика Тецеля, який безсоромно монетизував індульгенції для того, щоб на догоду Папі оплатити реконструкцію Базиліки Св. Петра. Девіз Тецеля — «Душі померлих потрапляють в рай так скоро, як скоро монети потрапляють в церковний фонд» — наштовхнув Лютера на думку про необхідність духовної реформи. У грудні передруковані копії «Тез» — все ще латинською — з’явилися одночасно в Лейпцігу, Нюрнберзі та Базелі, а скоро виник їх переклад німецькою, і тоді вони обійшли всю Німеччину.

Лютер писав: «Поширення тексту перевершило всі мої очікування», — а трохи пізніше шкодував, що не висловлювався досить чітко: «Знай я, що станеться таке, я б говорив ясніше і зрозуміліше». Наступний памфлет Лютер писав уже німецькою, уникаючи місцевих говірок, — так він намагався зробити своє послання максимально доступним.

Ця система суспільних каналів, яку Лютер із таким мистецтвом використовував, близька сучасному інтернету. Лютер запустив систему, в якій учасники спільно вирішували питання поширення. З тих часів, як учасники цієї системи не просто споживають інформацію, а й беруть участь у її створенні та розповсюдженні, дослідники вважають за краще називати їх не аудиторією, а інтернет-спільнотою.

Памфлети Лютера друкувалися значно швидше книг — за день-два, потім поширювалися в містах, спільники Лютера радили їх своїм друзям, книготорговці рекламували їх, і мандрівні монахи, комерсанти і торговці розносили їх у всі куточки країни.

Так само, як число сьогоднішніх «лайків» і «ретвітів», кількість копій була показником популярності памфлету. «Проповідь про індульгенції і благодать» («Eynn Sermon von dem Ablasz unnd Gnade») була передрукована 14 разів у 1518 році. З 6000 памфлетів, надрукованих у Німеччині з 1520 по 1526 роки, 1700 — роботи Лютера.

У суспільний діалог за допомогою нових систем розповсюдження вступили інші теологи: першим на памфлет Лютера відгукнувся власне Тецель. Сильвестр Маццоліні виступив на захист Папи, Тецель назвав Лютера «прокаженим зі скрипучими мізками і довгим носом». Лютер відповів йому памфлетом буквально через два дні: «Я жалкую, що зневажав Тецеля, — написав він. — Яким би безглуздим він не був, він був сильніший, ніж ви. Ви не посилаєтеся на Святе Письмо. Ви не пояснюєте свою думку».

Можливість стежити за подібним обміном думок і брати участь в ньому надихнула людей: вона дала їм відчуття участі у відкритих дебатах. У більшості памфлетів автори закликали читачів обговорювати підняті питання з друзями та знайомими, а також зачитувати вголос текст неписьменним. Часом цілі гільдії ткачів або шкіряників оголошували себе прихильниками Реформації. Проповіді пішли в таверни і готелі: так, в 1524 році в Базелі розглядалися протести проти читання проповідей по книгам в трактирах. Участь у дебатах брали різні люди: від короля Англії Генріха VIII, який виступив проти Лютера, до поета Ганса Сакса, склавши популярні пісні на підтримку Реформації.

Не лише слова поширювалися в період Реформації — таким же способом, як і памфлети, популярність заробляли музика і живопис. Пісні були привабливі тим, що їх могли виконувати неграмотні люди. Музичні памфлети поширювалися на аркушах із вказівками, в якому настрої треба виконувати цю пісню. Часто релігійні мелодії змішувалися зі світськими.

Першим досвідом Лютера в цьому жанрі стала балада про двох ченців, страчених за відмову відректися від лютеранських поглядів. Творцем ще одного творіння лютеранського музичної творчості вважається сам Лютер — йому приписують авторство пародійної пісні «Тепер ми виженемо Папу» («Nun treiben wir den Babst hinaus») — в оригіналі це була сільська пісенька «Тепер ми виженемо зиму».

Ще одним засобом пропаганди були гравюри. Вони, так само як і балади, часто допомагали донести зміст до малограмотних людей. Деякі гравюри, правда, були складними і наповненими глибокими символами — такі роботи були зрозумілі лише освіченим людям («Страсті Христові і антихристові» —«Passional Christi und Antichristi»). Але були й дивно прості і барвисті роботи, доступні всім без виключення («Створення ченців» — «Die Erschaffung der Mönche»).

Потік памфлетів, балад і гравюр схиляв громадську думку на користь Лютера. Священики скаржилися, що порожня балаканина та невідповідні книги розбещували людей. Посланник Папи Римського Олександр скаржився, що в Німеччині не продається нічого, крім памфлетів Лютера. Спроби прихильників папства перехопити успіх друкованих видань Лютера зазнавали поразки — вони друкували свої трактати на важкій латині, і поки їх видання порошилися в монастирях, німецькі тексти Лютера розходилися в мить.

Вороги Лютера порівнювали його успіх із хворобою. Папська булла, яка загрожувала Лютеру відлученням від церкви в 1520 році, за мету оголошувала «опір цій чумі, злоякісної хвороби». Але ані цензура, ані вмовляння не допомагали — було занадто пізно, вплив Лютера поширився по всій Німеччині та за її межами.

На самому початку Реформації підтримувати Лютера було небезпечно: деспотичний режим не давав опозиції висловлюватися і збиратися в єдину спільноту. Це породжує проблему колективної дії — вона виникає, коли люди незадоволені, але мовчать, бо не впевнені, що більшість розділяє їх невдоволення. Цей феномен на прикладі «арабської весни» досліджувала соціолог з Університету Північної Кароліни Зейнеп Тюфекчі. Вона вважає, що диктатура в Тунісі та Єгипті існувала саме через ці проблеми. Однак саме медіа допомогли людям висловитися і висловити свою думку щодо влади, а також дізнатися думки інших. Це дало імпульс подальшим подіям.

Схоже було під час Реформації. Потік памфлетів та їхня популярність запустили колективний механізм, що демонструє громадську думку. Як говорить Ендрю Піттегрі, історик в області Реформації з Сент-Ендрюського університету, «це був достаток заголовків, які створювали враження невпинного потоку думок».

Сучасне суспільство схильне думати, ніби воно краще за всі попередні й досвід минулих поколінь не потрібен. Але історія постійно твердить, що не варто винаходити велосипед. Засоби масової комунікації не нові: вони мають тривалу історію. Мабуть, сьогодні нові технології дозволяють нам використовувати більш швидкі канали зв’язку, але вже 500 років тому медіа могли сприяти настанню революції.

Сьогодні засоби масової комунікації пов’язують нас не тільки один з одним, а й з минулим.

Джерело: ak-ua.in.ua

Ілюстрація

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *